АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ за результатами дослідження «ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПИТАНЬ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ДІТЯМ»

Written by Super User on 10 березня 2017.

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ

за результатами дослідження

«ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПИТАНЬ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ДІТЯМ»

Згідно з Договором № CQS-3.4

від 26 лютого 2016 року

на консультаційні послуги

«Проведення досліджень з питань

надання соціальних послуг дітям»

Позика Світового банку №8404-UA

Проект «Модернізація системи соціальної

підтримки населення України»

Київ 2016

УДК 364.422-053.2/5:167

ББК 65.272

П 78

Авторський колектив:

Балакірєва Ольга, канд. соціол. наук;

Бєльська Тетяна, канд. наук з держ. управління;

Бондар Тетяна, канд. соціол. наук;

Василенко Олег;

Дмитрук Наталія;

Огороднік Софія.

Рекомендовано до друку Вченою радою ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка» (протокол № від 2016 р.)

Дослідження здійснено в межах проекту

«Модернізація системи соціальної підтримки населення України»

Проведення досліджень з питань надання соціальних послуг дітям: аналіт. звіт / Укр. ін-т соц. дослід. ім. О. Яременка. – К. : ., 2016 р. – с.

У звіті представлені результати дослідження, проведеного ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка» у 2016 р. в рамках проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України», який впроваджує Міністерство соціальної політики України за позикою Міжнародного банку реконструкції та розвитку. У звіті проаналізовано діяльність дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в Україні, система відбору, підготовки та підвищення кваліфікації батьків-вихователів і прийомних батьків, становище дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, стан захисту їхніх прав, основні причини повернення дітей із ДБСТ та ПС у інтернатні заклади, рівень підготовки вихованців дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей до самостійного життя, життєвий шлях випускників ДБСТ та ПС, а також ключові проблеми та потреби ДБСТ і ПС в Україні. Крім того, у звіті представлені рекомендації щодо покращення становища дітей, які перебувають у ДБСТ та ПС і вдосконалення системи відбору, підготовки та перепідготовки батьків-вихователів і прийомних батьків.

ББК 65.272

Думки, висловлені у цьому звіті не обов’язково відображають політику та погляди Міністерства соціальної політики України

ЗМІСТ

ПОДЯКИ.....................................................................................................................................	4
АБРЕВІАТУРИ..........................................................................................................................	6
ВСТУП.........................................................................................................................................	7
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ.....................................	14
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ДБСТ ТА ПС В УКРАЇНІ................	38
2.1.Соціально-демографічний портрет дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в Україні
2.2. Характеристика економічного забезпечення функціонування ДБСТ та ПС
2.3. Внутрішньосімейні стосунки та взаємодія з оточуючим середовищем
2.4. Стан системи соціального супроводження ДБСТ і ПС
2.5. Роль громади
РОЗДІЛ 3. ВІДБІР, ПІДГОТОВКА БАТЬКІВ-ВИХОВАТЕЛІВ ТА ПРИЙОМНИХ БАТЬКІВ, КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ НИМИ СВОЇХ ФУНКЦІЙ.....................	90
3.1. Система відбору, підготовки, підтримки та навчання
3.2. Оцінка виховного потенціалу батьків-вихователів та прийомних батьків
3.3. Характеристика системи контролю за виконанням виховних функцій батьками-вихователями та прийомними батьками
РОЗДІЛ 4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДІТЕЙ У ДБСТ ТА ПС НА ВИХОВАННЯ І ДОГЛЯД У РОДИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ........................................................................	115
4.1. Оцінка стану захищеності прав дітей у ДБСТ та ПС
4.1.1. Стан захищеності основних прав дітей у ДБСТ та ПС
4.1.2. Характеристика випадків жорстокого ставлення до дітей у ДБСТ та ПС та примусової праці вихованців
4.1.3. Механізми виявлення, система попередження та засоби впливу на випадки порушення прав дітей у ДБСТ та ПС
4.2. Система реінтеграції вихованців ДБСТ та ПС у біологічні родини
4.2.1. Стан системи підтримки зв’язків дитини з біологічною родиною
4.2.2. Характеристика процесу реінтеграції дитини у біологічну родину
4.2.3. Засоби підтримки дітей та їх біологічних родин у процесі реінтеграції
4.2.4. Особливості процесу реінтеграції у біологічні родини дітей-інвалідів
РОЗДІЛ 5. ПІДГОТОВКА ДІТЕЙ У ДБСТ ТА ПС ДО САМОСТІЙНОГО ЖИТТЯ........................................................................................................................................	157
5.1. Рівень підготовки дітей та молоді до самостійного життя
5.2. Життєвий шлях випускників ДБСТ та ПС
5.3. Ключові виклики
РОЗДІЛ 6. ПОВЕРНЕННЯ ДІТЕЙ З ДБСТ І ПС В ІНТЕРНАТНІ ЗАКЛАДИ............	212
РОЗДІЛ 7. КЛЮЧОВІ ПРОБЛЕМИ ТА ПОТРЕБИ ДБСТ І ПС....................................	222
7.1. Основні переваги та недоліки системи виховання дітей у ДБСТ та ПС
7.2. Основні проблеми та потреби ДБСТ і ПС в Україні
7.3. Рівень задоволеності специфічних потреб ДБСТ та ПС, серед вихованців яких є діти-інваліди

ПОДЯКИ

Даний аналітичний звіт підготував колектив українських авторів за результатами соціологічного дослідження «Проведення досліджень з питань надання соціальних послуг дітям» у рамках проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України», який впроваджується Міністерством соціальної політики України за позикою Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

Відповідальні особи від Міністерства соціальної політики України: Руслан Колбаса, Директор департаменту захисту прав дітей та усиновлення; Інна Гончарук, начальник відділу сімейних форм виховання Департаменту захисту прав дітей та усиновлення, Надія Тимошенко, консультант-координатор з виконання заходів Частини 3 проекту "Модернізація системи соціальної підтримки населення України".

Склад дослідницької групи ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка»:

Керівник дослідницької групи:

Ольга Балакірєва, кандидат соціологічних наук, голова правління.

Розробка дослідницького протоколу та інструментарію дослідження:

Ольга Балакірєва, кандидат соціологічних наук, голова правління; Тетяна Бондар, кандидат соціологічних наук, директор; Олег Василенко, фахівець з управління проектами.

Організація збору даних:

Євгенія Кульчицька, Роман Петриченко.

Обробка даних:

Юлія Арабська, Наталія Кучерук.

Підготовка масивів даних:

Наталія Єрмоленко, Лідія Романовська.

Підготовка аналітичного звіту:

Ольга Балакірєва, канд. соціол. наук; Тетяна Бєльська, канд. наук з держ. управління; Тетяна Бондар, канд. соціол. наук; Олег Василенко, Наталія Дмитрук, Софія Огороднік.

Координація дослідження:

Ольга Балакірєва, канд. соціол. наук; Тетяна Бондар, канд. соціол. наук; Олег Василенко.

Висловлюємо щиру подяку всій дослідницькій групі та учасникам проекту, які взяли участь в опитуваннях.

Дослідницький колектив особливо вдячний усім дітям, які погодилися на участь в опитуванні та своїми щирими відповідями зробили вагомий внесок у дослідження, за їх довіру та відкритість.

Особливу подяку висловлюємо Руслану Колбасі, директору Департаменту захисту прав дітей та усиновлення Міністерства соціальної політики Україні та Ірині Пінчук, начальнику Управління профілактики соціального сирітства Міністерства соціальної політики України за їх численні пропозиції та особистий внесок у дослідження.

Висловлюємо подяку службам у справах дітей обласних і районних державних адміністрацій та центрам соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді обласного та районного рівнів за вагому підтримку в реалізації даного дослідження, активну участь у процесі рекрутингу респондентів, наданні статистичної інформації щодо кількості та регіонального розподілу представників цільових груп дослідження.

Колектив проекту особливо вдячний регіональним координаторам дослідження від ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка» за організацію опитування: Нідзельській Людмилі, Вінницька область; Радчуку Володимиру, Волинська область; Дзюбі Олені, Дніпропетровська область; Самойловій Дар’ї, Донецька область; Мохорт Олексію, Житомирська область; Малеш Ларисі, Закарпатська область; Кузьмичовій Надії, Запорізька область; Кизимович Даниїлі, Івано-Франківська область; Федченко Ганні, Київська область; Тельпиш Валентині, м. Київ; Непомящій Ларисі, Кіровоградська область; Котеленець Катерині, Луганська область; Зварич Лідії, Львівська область; Кузьмінській Ользі, Миколаївська область; Сіренко Світлані, Одеська область; Ланкіній Олені, Полтавська область; Стасюк Руслані, Рівненська область; Проценко Ірині, Сумська область; Габінат Ользі, Тернопільська область; Лаврентьєвій Аллі, Харківська область; Дюкар Валентині, Херсонська область; Слободян Світлані, Хмельницька область; Сивоконь Петру, Черкаська область; Сіньковській Марині, Чернівецька область; Міх Юрію, Чернігівська область.

Дослідницький колектив також висловлює подяку Аллі Кіріяк, в.о. начальника служби у справах дітей Одеської облдержадміністрації та Віктору Візиру, начальнику служби у справах дітей Дніпропетровської облдержадміністрації за забезпечення дослідницької групи інформацією про випускників дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

АБРЕВІАТУРИ

АТО	Антитерористична операція

ВНЗ	Вищий навчальний заклад

ГО	Громадська організація

ДБСТ	Дитячий будинок сімейного типу

МСЕК	Медико-соціальна експертна комісія

ПБП	Позбавлений батьківського піклування

ПС	Прийомна сім’я

ПТНЗ	Професійно-технічний навчальний заклад

СЖО	Складні життєві обставини

СМТ	Селище міського типу

ССД	Служба у справах дітей

УЗ	Учбовий заклад

ЦСССДМ	Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді

ВСТУП

В Україні у сучасних умовах проблема поліпшення становища дітей у сім'ї набуває особливої значущості. Особливого захисту потребують діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Згідно з даними Міністерства соціальної політики України, станом на кінець 2015 р. на первинному обліку перебувало 73182 таких дітей, серед них 21346 – діти-сироти.

Важливим для розуміння масштабу проблеми сирітства в Україні, як біологічного, так і соціального, також є те, що більшість дітей, якими опікується держава, залишаються під її наглядом до досягнення повноліття. Так, за 2015 р. загалом 12423[1] дитини було знято з первинного обліку – з них 731 дитина повернулася на виховання до рідних батьків, а 1769 були усиновлені. Переважна частина – 9623 особи були зняті з обліку саме по досягненню повноліття. Водночас 10173 дитини протягом 2015 р. набули статусу дитини-сироти, або дитини, позбавленої батьківського піклування.

Сучасна державна політика орієнтована на максимальне забезпечення права дитини на сім’ю, що передбачає як попередження сирітства, так і влаштування дітей, які вже стали сиротами, або позбавлені батьківського піклування, до сімейних форм виховання.

Рядом державних та юридичних документів пріоритетом влаштування дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначено сімейне виховання, насамперед, за рахунок усиновлення[2] та встановлення опіки.

Конвенція ООН про права дитини, яку прийнято у 1989 р. і ратифіковано Україною у 1991 р., проголосила, що дитині для повного емоційного комфортного розвитку найкраще виховуватись у сім'ї, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Крім того, підкреслювалося, що кожна дитина має право на сім'ю. Саме за таких умов дитина може бути повністю підготовлена до самостійного життя у суспільстві й вихована у дусі розуміння вищих гуманістичних ідеалів і моральних цінностей[3]. Створення таких умов для дітей і стало пріоритетом у діяльності дитячих будинків сімейного типу, які функціонують в Україні з 1987 р. За результатами експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області[4], з 2000 р. було прийнято рішення про розвиток прийомних сімей як однієї з сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Особливістю прийомної сім’ї (далі – ПС)[5] та дитячого будинку сімейного типу (далі – ДБСТ) як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, є те, що: дитина, яка виховується в прийомній сім'ї, не позбавляється статусу дитини-сироти і за нею залишаються всі пільги, передбачені законодавством; кандидати в прийомні батьки обов'язково проходять спеціальний курс підготовки; прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальне супроводження прийомної сім'ї.

Функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в Україні базується на двох ключових нормативних актах – Постановах Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу»[6] та «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю»[7], якими визначено, що основною метою створення ДБСТ та ПС є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Даними нормативними актами також регулюються процеси створення та ліквідації ДБСТ та ПС, влаштування та вибуття дітей із них, права та обов’язки батьків-вихователів та прийомних батьків, питання матеріального забезпечення ДБСТ та ПС, контролю за виконанням батьками-вихователями та прийомними батьками своїх обов’язків.

З огляду на зазначені положення, між ДБСТ та ПС є ряд принципових відмінностей. Насамперед, це стосується кількості дітей, яких можуть одночасно виховувати батьки-вихователі та прийомні батьки. Так, у дитячому будинку сімейного типу має одночасно виховуватися не менш як 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. При цьому, загальна кількість дітей у ДБСТ не може перевищувати 10 осіб, включаючи рідних дітей батьків-вихователів. В свою чергу у ПС можуть одночасно виховуватися від 1 до 4 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, за відсутності обмежень на загальну кількість дітей у ПС. Іншою важливою відмінністю між ДБСТ та ПС є житлова площа – у разі утворення ДБСТ, орган, що ухвалив рішення про його утворення має надати батькам-вихователям у позачерговому порядку житловий будинок, або багатокімнатну квартиру. Крім того, ДБСТ може надаватися у користування земельна ділянка та транспортний засіб. ПС, згідно з відповідним Положенням позбавлені можливості отримати земельну ділянку та транспортний засіб і не забезпечуються індивідуальним житлом, функціонують на базі житла, яким володіли прийомні батьки до утворення ПС.

Незважаючи на наявні відмінності, більшість норм, закріплених у положеннях, є однаковими як для ДБСТ, так і для ПС. Зокрема, однаковими для обох форм виховання є вимоги до осіб, які вирішили стати батьками-вихователями та прийомними батьками. Так, згідно з діючими Положеннями, батьками-вихователями та прийомними батьками не можуть бути особи, які визнані недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлені батьківських прав, звільнені від повноважень опікуна або піклувальника за невиконання своїх обов’язків, своїми діями та інтересами можуть зашкодити інтересам дитини, не здатні виконувати обов’язки батьків-вихователів або прийомних батьків за станом здоров’я, проживають на одній житловій площі з особами, які мають захворювання, що можуть негативно вплинути на здоров’я вихованців.

Ідентичними для ДБСТ і ПС також є права та обов’язки батьків-вихователів і прийомних батьків, норми державного забезпечення та соціального супроводження ДБСТ та ПС. Положеннями «Про дитячий будинок сімейного типу» та «Про прийомну сім’ю» визначається, що соціальне супроводження ДБСТ та ПС здійснюється постійно співробітниками центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Його особливості як ключові форми взаємодії ДБСТ та ПС із ЦСССДМ регулюються «Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу»[8], яким визначаються послуги, що соціальні працівники можуть надавати вихованцям та їх батькам-вихователям або прийомним батькам, основні рекомендації щодо відвідування ДБСТ та ПС у межах супроводження, повноваження соціального працівника з питань контролю за діяльністю батьків-вихователів та прийомних батьків.

Так, Порядком визначається що основними складовими соціального супроводження є створення та підтримка позитивного соціально-психологічного клімату в сім’ї, адаптація дитини в умовах ДБСТ або ПС, підтримка контактів дитини з її біологічними родичами та підготовка вихованців до виходу з ДБСТ або ПС, у тому числі й до самостійного життя. З метою отримання позитивних зрушень у кожній із зазначених складових вихованці ДБСТ та ПС відвідуються соціальними працівниками за попередньо узгодженим із батьками-вихователями або прийомними батьками планом соціального супроводження. У ході таких відвідувань соціальні працівники не тільки надають вихованцям та їх батькам-вихователям та прийомним батькам соціальні послуги (правові, психологічні, соціально-економічні, соціально-медичні, інформаційні), але й здійснюють контроль за діяльністю батьків-вихователів та прийомних батьків. Згідно з Порядком, з метою контролю за умовами життєдіяльності, станом задоволення інтересів та потреб дітей соціальні працівники можуть відвідувати ДБСТ та ПС без попередження. У разі виявлення порушень, соціальні працівники готують службову записку, яка передається директору ЦСССДМ, за яким закріплена дана родина, а також районній службі у справах дітей. Варто зазначити, що крім поточного контролю, раз на рік соціальні працівники готують розгорнутий звіт щодо кожного ДБСТ та ПС, у якому зазначаються характеристики родини та оцінка діяльності батьків-вихователів і прийомних батьків на основі інформації отриманої під час відвідувань ДБСТ та ПС, розмов із співробітниками навчальних, медичних закладів, які відвідують вихованці, сусідами дитячого будинку сімейного типу, або прийомної сім’ї.

Важливість соціального супроводження та контролю за діяльністю батьків-вихователів і прийомних батьків обумовлена кількістю ДБСТ та ПС в Україні. Починаючи з 2000 р., після завершення експерименту з утворення прийомних сімей у Запорізькій області, державою розпочато перехід від інтернатної до сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, переважно за рахунок розвитку системи дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей. Так, у 2010 р. загалом функціонувало 535 ДБСТ та 3195 ПС, а вже у 2012 р. їх кількість зросла до 740 ДБСТ та 3856 ПС. У 2013 р. в Україні вже функціонувало 4199 ПС та 881 ДБСТ. Протягом 2014–2015 рр. спостерігалося незначне зменшення кількості прийомних сімей, проте збільшилась кількість дитячих будинків сімейного типу. Так, у 2014 р. в Україні функціонувало 918 ДБСТ та 4123 ПС, а у 2015 р. – 939 ДБСТ та 3901 ПС[9]. Необхідно зазначити, що офіційна статистика у 2014-2015 рр. не враховувала ДБСТ та ПС, які залишилися на території тимчасово окупованої території АР Крим та територіях Донецької та Луганської областей, які непідконтрольні українській владі, що мало визначний вплив на зменшення кількості ДБСТ та ПС.

Водночас пріоритетність сімейних форм виховання створила умови для поступового виведення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування з інтернатів та влаштування їх у ДБСТ та ПС. Так, у 2010 р. у ДБСТ перебувало 3573 дітей, а у ПС 5451 дітей. У 2012 р. у ДБСТ перебувало вже 4932 дитини, а у ПС 6819 дітей, а у 2013 р. їх кількість зросла до 5890 дітей у ДБСТ та 7579 дітей у ПС. Станом на кінець 2014 р. у ДБСТ перебувало 6081 дитина, а у ПС – 7449 дітей. Згідно із статистичними даними, на кінець 2015 р. у ДБСТ перебувало 6169 дітей, а у ПС 7187 дітей[10].

Розглядаючи діючу систему дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в Україні можна зробити висновок, що у ній виняткового значення набуває виховний потенціал батьків. Діючими нормативно-правовими актами не визначається перелік знань і навичок, якими мають володіти батьки-вихователі та прийомні батьки. Таким чином, їх професіоналізм будується лише на особистому досвіді та формується за рахунок навчання, яке організовується та здійснюється центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Крім того, раз на два роки батьки-вихователі та прийомні батьки проходять курси підвищення кваліфікації за спеціальною програмою [11]. Дана система має забезпечити формування та постійний розвиток умінь і навичок батьків-вихователів та прийомних батьків, утім реальна ефективність діючих систем підготовки та підвищення виховного потенціалу залишається невизначеною.

Одним з важливих завдань сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є їх підготовка до майбутнього самостійного життя. Окремої уваги потребують питання виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які є інвалідами. Такі діти мають специфічні потреби, що вимагає додаткових вимог до їх влаштування. Станом на кінець 2015 р. таких дітей у ДБСТ та ПС було лише 312[12], і тим більш важливою стає оцінка готовності системи ДБСТ та ПС до виховання дітей-інвалідів, задоволення їх базових і специфічних потреб, підготовки їх до самостійного життя.

На сучасному етапі розвитку сімейних форм виховання для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виникає необхідність аналізу функціонування і фінансування ДБСТ та ПС з метою оцінки ефективності діяльності щодо забезпечення виховання дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ДБСТ і ПС, внесення змін і доповнень до програм підготовки батьків-вихователів і прийомних батьків.

Дослідження, результати якого викладено у даному звіті, було проведено на замовлення Міністерства соціальної політики України в рамках проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України». Даний проект реалізується за кошти позики Міжнародного банку реконструкції та розвитку та має на меті покращити результати діяльності системи соціальної допомоги та соціальних послуг в Україні. Одним із шляхів такого покращення є поширення сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, для недопущення влаштування дітей в інтернатні заклади, попередження соціального сирітства та підвищення якості соціальних послуг.

Соціологічне дослідження в рамках проекту проводилося з 28 лютого по 31 липня 2016 р. в усіх регіонах України за виключенням тимчасово окупованої території АР Крим та територій Донецької та Луганської областей, непідконтрольних українській владі.

Метою дослідження є визначення проблемних аспектів функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в Україні та розробка на основні отриманих даних рекомендацій, щодо підвищення ефективності функціонування ДБСТ та ПС, у тому числі стосовно відбору та підготовки батьків-вихователів і прийомних батьків. Виходячи з мети, дослідницькою командою були сформовані такі завдання дослідження:

проаналізувати поточний стан системи виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у ДБСТ та ПС;
оцінити рівень забезпечення функціонування та фінансування ДБСТ та ПС;
визначити ключові проблеми та потреби дітей, які є вихованцями ДБСТ та ПС;
показати особливості виховання дітей-інвалідів в ДБСТ та ПС;
виявити проблемні аспекти підготовки вихованців до самостійного життя;
з’ясувати достатність соціального контролю за функціонуванням ДБСТ та ПС;
проаналізувати потенціал громади щодо підтримки ДБСТ, ПС та їх вихованців;
дослідити стан соціальної адаптації випускників ДБСТ та ПС протягом перших років самостійного життя на прикладі двох областей: Дніпровської та Одеської;
надати рекомендації щодо відбору, підготовки, підтримки та укріплення спроможності батьків-вихователів, а також вдосконалення соціального супроводження ДБСТ та ПС.

Поставлені мета та завдання зумовили визначення цільових груп дослідження, до яких увійшли:

співробітники служб у справах дітей районних держадміністрацій;
працівники центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, а також співробітники громадських організацій, у тому числі які працюють з дітьми-інвалідами;
батьки-вихователі ДБСТ та прийомні батьки ПС, у тому числі які виховують дітей-інвалідів;
вихованці ДБСТ та прийомні діти ПС (у тому числі діти-інваліди);
випускники ДБСТ та ПС (у тому числі інваліди);
представники громад, до складу яких входять ДБСТ та ПС;
випускники ДБСТ та ПС 2010–2015 рр. у Дніпропетровській та Одеській областях.

У цілому у ході дослідження було опитано 2127 респондентів, з них:

51 співробітник служб у справах дітей;
76 працівників ЦСССДМ[13] і ГО[14];
508 батьків-вихователів ДБСТ та прийомних батьків ПС;
1001 вихованець ДБСТ та ПС;
54 випускники ДБСТ та ПС;
300 представників громади;
137 випускників ДБСТ та ПС 2010–2015 років у Дніпропетровській (опитано 79 випускників) та Одеській (опитано 58 випускників) областях.

Для опитування кожної із зазначених цільових груп було розроблено окремий інструментарій. З метою отримання максимально повної та достовірної інформації методи опитування представників різних цільових груп також відрізнялися. Так, співробітники служб у справах дітей, та працівники ЦСССДМ і ГО опитувалися за допомогою глибинних інтерв’ю, у той час як батьки-вихователі, прийомні батьки, вихованці та випускники ДБСТ і ПС, а також представники громади опитувалися за допомогою напівструктурованих інтерв’ю.

Для отримання додаткової інформації з ряду питань, дослідницькою командою було ініційовано проведення 15 фокус-групових дискусій із співробітниками служб у справах дітей, працівниками ЦСССДМ, батьками-вихователями та прийомними батьками, випускниками ДБСТ та ПС, а також із співробітниками служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які надають послуги дітям-інвалідам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та батькам-вихователям і прийомним батькам таких дітей у Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Тернопільській, Харківській областях та у м. Києві. У цілому 127 осіб взяли участь у групових дискусіях: 19 співробітників служб у справах дітей, 26 фахівців ЦСССДМ, 22 батьки ДБСТ та 30 батьків ПС, 30 випускників ДБСТ та ПС.

Дослідницька команда активно взаємодіяла з Міністерством соціальної політики України. На основі аналізу даних, отриманих у ході проведення опитувань та фокус-групових дискусій, підготовлено рекомендації для Міністерства соціальної політики. Надані рекомендації охоплюють питання соціального супроводження ДБСТ та ПС, відбору, підготовки та підвищення кваліфікації батьків-вихователів та прийомних батьків, захисту прав та інтересів вихованців ДБСТ та ПС, підтримки зв’язку дітей з їх біологічними родинами, підготовки вихованців до самостійного життя, процесу випуску дітей із ДБСТ та ПС, перебування у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях дітей-інвалідів. Впровадження даних рекомендацій дозволить покращити становище дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей-інвалідів з їх числа у ДБСТ та ПС в Україні, оптимізувати програми підготовки та підвищення кваліфікації батьків-вихователів і прийомних батьків, забезпечити кращі умови початку самостійного життя для випускників сімейних форм виховування.

Результати дослідження дозволили зробити такі ключові висновки:

сімейні форми виховання довели свою ефективність;

отримані дані можна використовувати для адвокації та посилення державної політики;

потребує подальшого вдосконалення система рекрутингу, підготовки та перепідготовки батьків-вихователів і прийомних батьків;

нагальною потребою є розробка стратегії підтримки випускників ДБСТ та ПС, зокрема тих, хто має особливі потреби;

доцільно провести широке обговорення ролі громад щодо підтримки сімейних форм виховання для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Результати дослідження представлено в тематичних розділах 2 – 6 аналітичного звіту та узагальнено у вигляді ключових викликів у Розділі 7. Крім того, за результатами дослідження підготовлено рекомендації з вдосконалення функціонування сімейних форм виховання, зокрема ДБСТ і ПС. Ключові рекомендації також представлені у даному аналітичному звіті.

Результати дослідження орієнтовані на використання співробітниками служб у справах дітей, працівниками ЦСССДМ, батьками-вихователями ДБСТ та прийомними батьками, науковцями соціально-педагогічних наук, фахівцями з питань захисту прав та інтересів дітей, правозахисними організаціями міжнародного, всеукраїнського та регіонального рівнів, громадськими організаціями та об’єднаннями, які займаються питаннями захисту прав та інтересів дітей, у тому числі дітей-інвалідів.

[1] Згідно з даними Міністерства соціальної політики України.

[2] Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей : Постанова Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 р. № 905 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/905-2008-%D0%BF

[3] Конвенція ООН про права дитини. - К.: Видавництво ЮНИСЕФ в Україні, 1989 рік. - 31 с.

[4] Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім’ю : Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 241 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/241-98-%D0%BF

[5] Тут і далі – прийомна сім’я.

[6] Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу : Постанова Кабінету Міністрів України від 01 червня 2012 р. № 564 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/564-2002-%D0%BF.

[7] Про затвердження положення про прийомну сім'ю : Постанова Кабінету Міністрів Українивід 01 червня 2012 р. № 565 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/565-2002-%D0%BF.

[8] Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу : Наказ Міністерства України у справах сім’ї молоді та спортувід 23 вересня 2009 р. № 3357 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0966-09

[9] За даними Державної служби статистики України.

[10] Там же.

[11] Прозатвердження Програми навчання для прийомних батьків та батьків-вихователів з метою підвищення їх виховного потенціалу : Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 13 січня 2011 р. № 79 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://document.ua/pro-zatverdzhennja-programi-navchannja-dlja-priiomnih-batkiv-doc46277.html

[12] Згідно з даними Міністерства соціальної політики України.

[13] Тут і далі – Центр соціальних служб для сімей, дітей та молоді.

[14] Тут і далі – Громадська організація.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Характеристика ситуації

Наприкінці 80-х років ХХ ст. радянською владою була усвідомлена необхідність реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Результатом запроваджених змін стало створення у 1988 р. перших ДБСТ[1]. Юридичною підставою для цього стало «Тимчасове положення про дитячі будинки сімейного типу» 1989 р., яким було визначено що дитячий будинок сімейного типу – це сім`я, яка, маючи своїх кровних дітей, бере на виховання 5 або більше дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

В Україні перші ДБСТ були створені у 1988 р., з того часу дана форма сімейного виховання стає дедалі поширеною. Так, станом на початок 2000 р. в Україні функціонував 91 дитячий будинок сімейного типу у 22 областях, АР Крим та м. Севастополі, на початок 2005 р. функціонувало 128 таких дитячих будинків. Державна підтримка сімейних форм влаштування дітей-сиріт стимулювала суттєвий розвиток цього соціального інституту – станом на 1 січня 2009 р. в Україні діяло 400 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховувалося 2609 дітей[2].

Наприкінці 90-х років в Україні було розпочато процес створення прийомних сімей як альтернативи дитячим будинкам сімейного типу. У 1998 та 1999 роках Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про проведення експерименту щодо створення прийомних сімей в окремих регіонах України», що забезпечила створення прийомних сімей у ряді регіонів України. А у квітні 2002 р. постановою Кабінету Міністрів було затверджено «Положення про прийомну сім'ю». Того ж року було затверджено нове «Положення про дитячий будинок сімейного типу», у якому враховано досвід функціонування ДБСТ протягом останніх 14 років. Нові форми виховання, орієнтовані на примат сімейних цінностей і перебування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в умовах, максимально наближених до родинних, мали на меті замінити собою застарілу систему інтернатних закладів, які не могли забезпечити ані гідного рівня виховання та навчання дітей, ані створити умови для соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Затвердження пріоритетності сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на державному рівні, а також активна підтримка розвитку ДБСТ та ПС з боку держави, створили умови для зростання як кількості дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, так і кількості вихованців у них протягом останніх 14 років.

Так, станом на кінець 2010 р. у ДБСТ та ПС загалом виховувалося 544 дитини. З того часу, кількість вихованців дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей неухильно зростала і на кінець 2015 р. становила 13356 дітей. При цьому за 2010–2015 рр. по всій території України випускниками ДБСТ та ПС стали 3995[3] осіб. Так само зростала і кількість самих ДБСТ та ПС. Якщо у 2013 р. загалом по Україні функціонувало 740 ДБСТ та 3856 ПС, то станом на кінець 2015 р. їх кількість зросла до 966 ДБСТ та 3901 ПС.

Функціонування усіх ДБСТ та ПС в Україні сьогодні регулюється Постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу»[4] та «Про затвердження положення про прийомну сім’ю[5]». Дані нормативні акти визначають сутність ДБСТ та ПС як сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, порядок та умови їх створення та ліквідації, права та обов’язки батьків-вихователів та прийомних батьків, обсяги та джерела матеріального забезпечення ДБСТ та ПС.

Так, згідно даних Положень, ДБСТ та ПС створюються та ліквідуються рішеннями районних рад, а ключовим органом, який забезпечує їх функціонування, є служба у справах дітей районної держадміністрації. Положеннями на них покладені функції відбору кандидатів у батьки-вихователі та прийомні батьки, передачі та вилучення дітей із ДБСТ та ПС, вирішення питань матеріального забезпечення дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, а також контролю за виконанням своїх обов’язків батьками-вихователями та прийомними батьками.

Крім того, Положеннями «Про дитячий будинок сімейного типу» та «Про прийомну сім’ю», важливі функції покладаються на центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які здійснюють, соціальне супроводження ДБСТ та ПС, забезпечують підвищення кваліфікації для батьків-вихователів та прийомних батьків кожні два роки, надають у служби у справах дітей звіти за результатами соціального супроводження ДБСТ та ПС.

Соціальне супроводження є ключовою формою взаємодії соціальних працівників із ДБСТ та ПС та регламентується Наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту «Про затвердження порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу»[6]. Даним Порядком затверджується, що основною метою соціального супроводження є створення належних умов для забезпечення індивідуальних потреб кожної прийомної дитини та дитини-вихованця у розвитку та навчанні, а також визначається увесь процес супроводження, який включає в себе оцінку потреб вихованців, або прийомних дітей, створення плану супроводження, регулярні індивідуальні відвідування соціальним працівником кожного вихованця, надання вихованцям та батькам комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально економічних, соціально-медичних та інформаційних послуг. Водночас соціальний працівник у межах соціального супроводження здійснює контроль за якістю утримання дітей, забезпеченням їхніх прав та свобод, задоволення їхніх інтересів і потреб у ДБСТ та ПС шляхом відвідування сімей без попередження. У разі виникнення фактів неналежного виконання батьками-вихователями або прийомними батьками своїх обов’язків ЦСССДМ, працівник якого здійснює супроводження такої сім’ї, передає інформацію до служби у справах дітей, яка діє у відповідності із «Положенням про дитячий будинок сімейного типу», або «Положенням про прийомну сім’ю», залежно від форми виховання.

Незважаючи на сформовану систему, яка забезпечує функціонування ДБСТ та ПС в Україні, варто зазначити, що починаючи із затвердження положень про ДБСТ та ПС у 2002 р., минуло 14 років. Це дає можливість проаналізувати результати функціонування даної системи, спираючись на широку базу даних, якими володіють співробітники служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, батьки-вихователі та прийомні батьки, їх вихованці та випускники ДБСТ та ПС. Крім того, сьогодні постає питання про необхідність удосконалення даних форм виховання дітей з метою створення максимально сприятливих умов для перебування у ДБСТ та ПС дітей, адаптації програм підготовки та підвищення виховного потенціалу батьків-вихователів та прийомних батьків до сучасних умов. Необхідність вирішення даних проблем і зумовило проведення даного дослідження

[1] Тут і далі – Дитячий будинок сімейного типу.

[2] Дитячі будинки сімейного типу в системі захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [Електронний ресурс] // Держслужба. – 2006. – Режим доступу : http://www.moya-rodyna.org.ua/uk/dbst-v-systemi-zahysty-ditey-syrit-ta-ditey-pozbavlenyh-batkibskogo-piklyvannia.html.

[3] За даними Міністерства соціальної політики України.

[4] Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу : Постанова Кабінету Міністрів України від 01 червня 2012 р. № 564 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/564-2002-%D0%BF.

[5] Про затвердження положення про прийомну сім'ю : Постанова Кабінету Міністрів України від 01 червня 2012 р. № 565 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/565-2002-%D0%BF.

[6] Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу : Наказ Міністерства України у справах сім’ї молоді та спортувід 23 вересня 2009 р. № 3357 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0966-09

Ключові поняття

Діти-сироти – діти, в яких померли чи загинули батьки^{^[1]}.

Діти, позбавлені батьківського піклування – діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов'язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також діти, розлучені із сім'єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти.

Особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.

Форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – усиновлення; встановлення опіки, піклування; передача до прийомної сім'ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Передача до прийомної сім'ї – добровільне прийняття за плату сім'єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання.

Передача до дитячого будинку сімейного типу – прийняття в окрему сім'ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім'ї не може перевищувати десяти осіб.

Діти-вихованці – діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до дитячого будинку сімейного типу.

Батьки-вихователі – подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та для спільного проживання не менш як п'ять дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування, та яким, за рішенням органів опіки та піклування, надано статус батьків-вихователів.

Прийомні діти – діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані до прийомної сім'ї.

Прийомні батьки – подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та для спільного проживання дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування.

Заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування – медичні, навчальні, виховні заклади, інші заклади та установи, в яких проживають діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування.

Соціальне супроводження – супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу – робота, що передбачає здійснення фахівцем (або групою фахівців) центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді заходів, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу, зокрема надання соціальних послуг[2].

Прийомна сім'я – сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть влаштовуватися для виховання та спільного проживання у прийомній сім'ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров'я, а їх загальна кількість не повинна перевищувати чотирьох осіб^{^[3]}.

Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування^{^[4]}.

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) – спеціальні заклади, що проводять соціальну роботу із сім'ями, дітьми та молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги^{^[5]}.

Соціальна робота з сім'ями, дітьми та молоддю – діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ, що здійснюють соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю, а також фахівців із соціальної роботи та волонтерів, яка спрямована на соціальну підтримку сімей, дітей та молоді, забезпечення їхніх прав і свобод, поліпшення якості життєдіяльності, задоволення інтересів і потреб^{^[6]}.

Соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді – система соціальних заходів, спрямованих на сприяння, підтримку і надання послуг сім'ям, дітям та молоді з метою подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримку соціального статусу та повноцінної життєдіяльності^{^[7]}.

Соціальний працівник – професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги^{^[8]}.

Соціальні послуги – комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв'язання їхніх життєвих проблем^{^[9]}.

Мета та завдання дослідження

Мета та завдання дослідження орієнтовані на вивчення поточного стану системи виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях і одночасно на пошук шляхів вдосконалення сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні. Саме тому дослідницька мета має дві складові – визначити проблемні аспекти функціонування сімейних форм виховання дітей-сиріт, та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дітей-інвалідів з їх числа (ДБСТ та ПС), розробити на основі отриманих даних рекомендації щодо підвищення ефективності функціонування ДБСТ та ПС, у тому числі стосовно відбору та підготовки батьків-вихователів і прийомних батьків.

Ключовим поняттям дослідження є "сімейне середовище". Вітчизняні й зарубіжні науковці неоднозначно трактують дане поняття, але існує спільне бачення, що вплив оточення, особливо родини, сім’ї, є визначним у психічному розвитку дитини, формуванні особистості[10], процесі її соціалізації[11]. Аналізуючи різні погляди на поняття сімейного середовища, можна дійти висновку, що його складовими є як матеріально-побутові умови, у яких перебуває родина, так і морально-культурні аспекти життя окремою сім’ї. При цьому, враховуючи, що ключовим завданням ДБСТ та ПС є виховання дітей у сімейному середовищі, предмет дослідження було визначено як досить широке коло матеріальних і соціально-психологічних умов виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у сімейному середовищі, у тому числі рівень підготовки вихованців до самостійного життя.

Завдання дослідження:

проаналізувати поточний стан системи виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у ДБСТ та ПС;
оцінити рівень забезпечення функціонування та фінансування ДБСТ та ПС;
визначити ключові проблеми та потреби дітей із числа вихованців ДБСТ та ПС;
визначити особливості виховання дітей-інвалідів у ДБСТ та ПС;
виявити проблемні аспекти підготовки вихованців до самостійного життя;
з’ясувати достатність соціального контролю за функціонуванням ДБСТ та ПС;
проаналізувати потенціал громади щодо підтримки ДБСТ, ПС та їх вихованців;
оцінити поточний стан системи підтримки зв’язку вихованців із їх біологічними родинами;
проаналізувати стан соціальної адаптації випускників ДБСТ та ПС протягом перших років самостійного життя на прикладі Дніпропетровської та Одеської областей;
надати рекомендації щодо відбору, підготовки, підтримки та укріплення спроможності батьків-вихователів, а також вдосконалення соціального супроводження ДБСТ та ПС.

Для вирішення зазначених завдань дослідження були визначені основні тематичні блоки до структури інструментарію збору інформації.

Для аналізу діяльності батьків-вихователів та прийомних батьків:

- оцінити виховний потенціал, а також основні вікові категорії батьків-вихователів і прийомних батьків;

- визначити основні чинники, які спонукають батьків-вихователів та прийомних батьків до утворення ДБСТ та ПС;

- оцінити ефективність системи відбору, підготовки, підтримки та навчання батьків-вихователів та прийомних батьків.

Для аналізу поточного становища системи виховання ДБСТ та ПС і визначення рівня захищеності прав дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях:

- проаналізувати випадки порушення прав дітей у ДБСТ та ПС, недобросовісного виконання обов'язків прийомними батьками та батьками-вихователями;

- оцінити рівень захищеності права вихованців ДБСТ та ПС на житло, яким вони володіють;

- визначити основні причини повернення дітей з ДБСТ та ПС до інтернатних закладів;

- оцінити діючу систему контролю виконання вихованих функцій батьками-вихователями та прийомними батьками;

- проаналізувати механізми виявлення порушень прав дітей у ДБСТ та ПС, недобросовісного виконання обов'язків прийомними батьками і батьками-вихователями;

- визначити основні засоби впливу до батьків-вихователів і прийомних батьків у випадку порушення прав дітей;

- оцінити достатність працівників із соціальної роботи центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, що здійснюють соціальне супроводження ДБСТ і ПС та спеціалістів із соціальної роботи, які працюють із дітьми із ДБСТ і ПС та батьками-вихователями і прийомними батьками;

- дослідити необхідність посилення контролю за діяльністю батьків-вихователів і прийомних батьків, а також потребу у розширенні наглядових функцій держави за їх діяльністю.

Для оцінки рівня забезпечення функціонування і фінансування ДБСТ та ПС:

- дослідити достатність державного фінансування ДБСТ та ПС;

- виявити основні джерела фінансування діяльності ДБСТ та ПС;

- оцінити ефективність діючого принципу фінансового забезпечення вихованців ДБСТ та ПС «Гроші ходять за дитиною»;

- визначити рівень забезпеченості ДБСТ та ПС житлом, що відповідає потребам вихованців, транспортними засобами та присадибними ділянками.

Для визначення ключових проблем і потреб дітей з числа вихованців ДБСТ та ПС:

- оцінити рівень задоволеності основних потреб вихованців ДБСТ та ПС;

- визначити основні проблеми вихованців ДБСТ та ПС;

- окреслити можливі шляхи вирішення основних проблем і потреб вихованців ДБСТ та ПС;

Для визначення ролі представників громади у діяльності ДБСТ та ПС, а також перспектив такої участі:

- виявити ставлення громади до діяльності ДБСТ та виховання дітей у ПС;

- визначити поточну роль громад у діяльності ДБСТ та ПС;

- окреслити можливі перспективи участі громад у діяльності ДБСТ та ПС.

Для аналізу діяльності з підтримки зв’язків вихованців з біологічними родинами:

- дослідити діючі механізми підтримки зв'язку вихованців ДБСТ та ПС із біологічними родинами;

- оцінити ефективність механізмів повернення дітей, які знаходяться у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях, у біологічні сім'ї;

- визначити ефективність підтримуючих заходів, які застосовуються у процесі реінтеграції дитини в біологічну родину.

Для аналізу рівня підготовки до самостійного життя:

- оцінити рівень підготовки дітей та молоді до виходу із системи альтернативного догляду і переходу до незалежного проживання;

- проаналізувати діючу систему підтримки дітей на етапі переходу до самостійного життя та подальшого супроводження молоді;

- дослідити конкретні життєві історії осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – випускників ДБСТ та ПС після виходу із системи альтернативного догляду.

Для аналізу стану соціальної адаптації випускників ДБСТ та ПС протягом перших років самостійного життя на прикладі Дніпропетровської та Одеської областей:

- дослідити рівень забезпеченості житлом і матеріальне становище випускників ДБСТ та ПС на момент випуску;

- визначити ключові події у самостійному житті випускників ДБСТ та ПС;

- оцінити стан працевлаштованості випускників ДБСТ та ПС та основні джерела їхніх доходів протягом самостійного життя;

- проаналізувати рівень маргіналізації серед випускників ДБСТ та ПС;

З метою виявлення особливостей становища та виховання дітей-інвалідів у ДБСТ та ПС:

- визначити ставлення батьків-вихователів і прийомних батьків до виховання у ДБСТ чи ПС дітей-інвалідів;

- проаналізувати потреби у послугах з підтримки ДБСТ та ПС, серед вихованців яких є діти-інваліди;

- дослідити діючу систему спеціалізованої підтримки дітей з особливостями розвитку та особливими потребами на етапі переходу до самостійного життя та їх подальшого соціального супроводження.

[1] Тут і далі джерело: Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування : Закон України від 13 січня 2005 р. № 2342-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2342-15.

[2] Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу : Наказ Міністерства України у справах сім’ї молоді та спорту від 23 вересня 2009 р. № 3357 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0966-09

[3] Про затвердження положення про прийомну сім'ю : Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/565-2002-%D0%BF.

[4] Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу : Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. №564 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/564-2002-%D0%BF.

[5] Про затвердження загального положення про центр соціальних служб для сімей, дітей та молоді : Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2013 р. № 573 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/573-2013-%D0%BF.

[6] Про соціальну роботу із сім'ями, дітьми та молоддю : Закон України від 21 червня 2001 р. № 2556-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2558-14.

[7] Там само.

[8] Про соціальні послуги : Закон України від 19 червня 2003 р. № 966-ІV [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/966-15.

[9] Там само.

[10] Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / А.Й. Капська, С.М. Толстоухова, І.М. Пінчук. – К. : Енциклопедичне видавництво, 2000. – 260 с.

[11] Сімейне середовище як фактор соціалізації особистості [Електронний ресурс] // Актуальні проблеми психології. – 2010. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/znpip/2010_22/sb22_10.pdf.

Цільові групи дослідження

З метою виконання завдань дослідження і досягнення його мети дослідницькою командою були визначені такі цільові групи та методи опитування:

Цільова група 1: співробітники служб у справах дітей районних держадміністрацій.

У ході дослідження опитана 51 особа з числа співробітників служб у справах дітей районного рівня в усіх регіонах України (крім тимчасово окупованої території АР Крим та територій Донецької і Луганської областей, непідконтрольних українській владі) – по 2 респонденти на регіон.

Критерії включення до дослідження співробітників служб у справах дітей:

володіння інформацією про усі ДБСТ та ПС у районі;
досвід роботи на посаді не менше ніж 1 рік.

Методи отримання інформації – глибинне інтерв'ю та фокус-групові дискусії.

Цільова група 2: співробітники центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, співробітники громадських організацій, у тому числі ті, які працюють з дітьми-інвалідами.

У ході дослідження опитаний 51 працівник районних ЦСССДМ та 25 працівників ГО у всіх регіонах України (за виключенням тимчасово окупованої території АР Крим та територій Донецької і Луганської областей, непідконтрольних українській владі) – по 2 співробітники ЦСССДМ і по 1 співробітнику ГО на регіон.

Критерії включення до дослідження респондентів з числа співробітників ЦСССДМ:

є фахівцями, які здійснюють соціальне супроводження ДБСТ та ПС у районі;
мають досвід роботи на посаді не менше ніж 2 роки.

Критерій включення до дослідження респондентів з числа співробітників ГО:

працюють з ДБСТ та ПС з питань надання вихованцям, батькам-вихователям та прийомним батькам соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, юридичних та інформаційних послуг;
мають досвід роботи на посаді не менше ніж 2 роки.

Метод отримання інформації – глибинне інтерв'ю та фокус-групові дискусії.

Цільова група 3: батьки-вихователі ДБСТ та прийомні батьки ПС, у тому числі ті, які виховують дітей-інвалідів.

Дослідженням передбачено опитування 500 респондентів у всіх регіонах України (крім тимчасово окупованої території АР Крим та територій Донецької і Луганської областей, непідконтрольних українській владі). Виходячи з того, що станом на кінець 2015 р. в Україні офіційно функціонувало 939 дитячих будинків сімейного типу та 3901 прийомна сім'я[1] дослідницькою командою прийнято рішення про опитування 100 батьків-вихователів у ДБСТ та 400 прийомних батьків ПС. При цьому загальна кількість опитаних становила 508 осіб – з них 107 батьків-вихователів ДБСТ та 401 прийомний батько ПС.

Критерій включення батьків-вихователів і прийомних батьків до дослідження:

досвід роботи у ДБСТ, або ПС більше ніж 1 рік.

Метод отримання інформації – напівструктуровані інтерв'ю та фокус-групові дискусії.

Цільова група 4: вихованці ДБСТ та ПС (у тому числі діти-інваліди).

У ході дослідження було опитано 1001 особа у всіх регіонах України (крім тимчасово окупованої території АР Крим та територій Донецької та Луганської областей, непідконтрольних українській владі), з них – 449 вихованців ДБСТ та 552 вихованці ПС.

Критерій включення вихованців ДБСТ та ПС до дослідження:

вік 14–23 роки.

Методи отримання інформації – напівструктуровані інтерв'ю.

Цільова група 5: випускники ДБСТ та ПС (у тому числі інваліди)

У ході дослідження опитано 54 випускники – 23 випускники ДБСТ та 31 випускник ПС. Опитування проводилося у всіх регіонах України (крім тимчасово окупованої території АР Крим та територій Донецької і Луганської областей, непідконтрольних українській владі) – у кожному регіоні опитувалися 2 випускники. Критерії включення випускників ДБСТ та ПС до дослідження:

випускники ДБСТ або ПС 2010–2015 рр.;
почали самостійне життя після випуску з ДБСТ або ПС та проживають окремо від батьків-вихователів та прийомних батьків.

Методи отримання інформації – напівструктуровані інтерв'ю та фокус-групові дискусії.

Цільова група 6: представники громади.

У ході дослідження опитано 300 представників місцевих громад у всіх регіонах України (крім тимчасово окупованої території АР Крим та територій Донецької і Луганської областей, непідконтрольних українській владі). У кожному регіоні опитано 12 респондентів.

Критерії включення до дослідження респондентів з числа представників громад:

є представником громади, до складу якої входять ДБСТ або ПС;
мають досвід особистого спілкування чи роботи з ДБСТ або ПС;
належать хоча б до однієї з таких груп:
- сусіди ДБСТ або ПС, яким на момент проведення опитування виповнилося 18 років;
- співробітники навчальних закладів, у яких навчаються вихованці ДБСТ та прийомні діти;
- співробітники позашкільних закладів, які відвідують вихованці ДБСТ, та прийомні діти;
- співробітники медичних закладів, послугами яких користуються вихованці ДБСТ та прийомні діти;
- співробітники органів охорони правопорядку, які мають досвід роботи з вихованцями ДБСТ та прийомними дітьми.

Методи опитування респондентів – напівструктуровані інтерв'ю.

Цільова група 7: випускники ДБСТ та ПС 2010–2015 рр. у Дніпровській та Одеській областях.

У ході дослідження опитано випускників ДБСТ та ПС у Дніпропетровській та Одеській областях за 2010–2015 р. Вибір регіонів опитування обумовлений значною кількістю функціонуючих ДБСТ та ПС у даних областях станом на кінець 2015 р. у Дніпропетровській області функціонувало 152 ДБСТ та 387 ПС, а в Одеській – 32 ДБСТ і 242 ПС. Усього опитано 137 респондентів у Дніпропетровській та Одеській областях: 79 осіб у Дніпропетровській області, серед них 63 випускника ДБСТ та 16 випускників ПС; 58 осіб в Одеській області, з них 30 випускників ДБСТ та 28 випускників ПС.

Критерії включення до дослідження випускників ДБСТ та ПС:

випускники ДБСТ або ПС Дніпропетровської та Одеської областей за 2010–2015 рр.;
почали самостійне життя після випуску з ДБСТ або ПС та проживають окремо від батьків-вихователів та прийомних батьків.

Методи отримання інформації – напівструктуровані інтерв'ю.

З метою отримання додаткової інформації щодо питань соціального супроводження ДБСТ та ПС, виконання батьками-вихователями та прийомними батьками своїх обов’язків, процесу влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у ДБСТ та ПС, матеріального забезпечення батьками-вихователями та прийомними батьками своїх випускників, особливостей виховання у ДБСТ та ПС дітей-інвалідів були проведені фокус-групові дискусії з представниками таких цільових груп:

співробітники служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
батьки-вихователі ДБСТ;
прийомні батьки ПС;
випускники ДБСТ за 2010–2015 рр.;
випускники ПС за 2010–2015 рр.;
співробітники служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які працюють з ДБСТ та ПС, вихованцями яких є діти-інваліди, а також батьки-вихователі та прийомні батьки таких сімей.

Для кожної з цільових груп респондентів були використані свої критерії включення:

- для співробітників ЦСССДМ та служб у справах дітей: досвід роботи на посаді не менше ніж 2 роки;

- для батьків-вихователів і прийомних батьків: 5 та більше років досвіду зайнятості у ДБСТ чи ПС;

- для випускників ДБСТ та ПС: випуск із ДБСТ чи ПС у 2010–2015 рр.

У цілому було проведено 15 фокус-групових дискусій у Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Тернопільській, Харківській областях та у м. Києві. Участь у дискусіях взяли 118 респондентів, серед них:

15 співробітників служб у справах дітей;
20 співробітників ЦСССДМ;
14 батьків-вихователів ДБСТ;
26 прийомних батьків ПС;
19 випускників ДБСТ;
7 випускників ПС;
6 співробітників ЦСССДМ, які працюють з ДБСТ та ПС, вихованцями яких є діти-інваліди;
3 співробітники служби у справах дітей, які працюють із ДБСТ та ПС, вихованцями яких є діти-інваліди;
4 прийомних батьків, серед вихованців яких є діти-інваліди;
4 батьків-вихователів, серед вихованців яких є діти-інваліди;

Інструментарій дослідження

У ході підготовки до проведення дослідження було розроблено інструментарій для опитування представників усіх зазначених польових груп. При цьому під час опитувань використовувалися як анкети для проведення напівструктурованих інтерв’ю, так і анкети для глибинних інтерв’ю:

Анкета № 1, для глибинних інтерв’ю із співробітниками служб у справах дітей районних держадміністрацій;
Анкета № 2, для глибинних інтерв’ю із співробітниками центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і громадських організацій;
Анкета № 3(ДБСТ), для напівструктурованих інтерв’ю з батьками-вихователями ДБСТ;
Анкета № 3(ПС), для напівструктурованих інтерв’ю з прийомними батьками ПС;
Анкета № 4, для напівструктурованих інтерв'ю з вихованцями ДБСТ та ПС;
Анкета № 5, для напівструктурованих інтерв’ю з випускниками ДБСТ та ПС;
Анкета № 6, для напівструктурованих інтерв'ю з представниками громади.

Використання відмінних типів опитування для представників окремих цільових груп зумовлено специфікою інформації, яку планувалося отримати від них. Так, анкети для співробітників служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і громадських організацій містили питання, які характеризують якісні показники (стан захищеності прав дітей, зв’язок дитини з біологічною родиною, характеристика державного забезпечення функціонування ДБСТ та ПС тощо). Водночас в анкетах для опитувань представників інших цільових груп додано питання, які характеризують кількісні показники – кількість осіб, які одночасно проживають на території ДБСТ та ПС, джерела доходу батьків-вихователів і прийомних батьків, соціально-демографічні характеристики їх вихованців тощо.

Пілотаж інструментарію, який проводився у м. Києві серед представників усіх цільових груп дослідження дозволив внести зміни та доповнення до анкет.

Фокус-групові дискусії проводилися після завершення опитувань представників цільових груп за анкетами і первинного аналізу отриманих даних з метою отримання додаткової інформації щодо питань, які потребували додаткового аналізу. Гайди фокус-групових дискусій розроблялися з урахуванням потреб у додатковій інформації, а отримані у ході дискусій дані були використані при загальному аналізі даних, отриманих у ході дослідження.

Відбір населених пунктів для дослідження

Проведене дослідження мало два окремих територіальних рівні виконання – загальнонаціональний і регіональний. Загальнонаціональний рівень визначав, що дослідження проводилося в межах всієї території України, крім тимчасово окупованої території АР Крим та територій Донецької і Луганської областей, непідконтрольних українській владі. Регіональний рівень передбачав проведення поглибленого дослідження життєвого шляху випускників ДБСТ і ПС в Дніпропетровській та Одеській областях.

З метою отримання максимально повних та об’єктивних даних, та з огляду на географічні межі проведення дослідження, усі населені пункти України умовно розподілено на дві категорії:

Міста. У дану категорію входили усі населені пункти, які мають статус міста, незалежно від розміру та кількості мешканців;
Села. До даної категорії були віднесені селища міського типу, села та селища.

Співвідношення даних категорій у вибірковій сукупності дослідження виходило із співвідношення кількості ДБСТ та ПС, які знаходяться у сільській та міській місцевостях[2].

Основним критерієм відбору населених пунктів для проведення дослідження була наявність у їх межах діючих ДБСТ або ПС, а також відповідність їх квоті даної категорії населених пунктів для кожного окремого регіону.

Концепція побудови вибірки

Виходячи з кількості респондентів у всіх цільових групах, дослідницькою командою для проведення опитувань використано гніздову вибірку, яка за визначенням передбачає відбір груп об'єктів дослідження з поступовим дослідженням кожного такого "гнізда". У даному дослідженні вибірковою сукупністю у якості "гнізд" виявлено райони, в яких опитувалися респонденти з усіх цільових груп. При цьому опитування респондентів відбувалося послідовно, у ряд етапів.

На першому етапі визначалися райони проведення опитувань. З метою отримання якомога об'єктивних даних у кожній області обирався один район у місті та один район в області з урахуванням наявності в обраних районах достатньої кількості ДБСТ та ПС.

На другому етапі у відібраних районах опитувалися респонденти з числа співробітників служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Після проведення опитування респонденти надавали контактні дані ДБСТ та ПС, які знаходяться у їх районі. На даному етапі проводилося опитування співробітників ГО.

На третьому етапі визначалися ДБСТ та ПС, у яких проводитиметься опитування, встановлювалися домовленості про проведення опитування. Відбір ДБСТ та ПС для проведення опитування здійснювався за квотним принципом – з урахуванням досвіду батьків-вихователів та прийомних батьків, статі, віку вихованців і наявності у дитячому будинку сімейного типу або прийомній сім'ї дітей-інвалідів.

На четвертому етапі проводилося опитування батьків-вихователів, прийомних батьків та їх вихованців. На даному етапі від батьків також отримувалися контактні дані випускників минулих років, які відповідають критеріям включення.

На п'ятому етапі встановлювалися домовленості про опитування випускників ДБСТ та ПС, а також проводилося опитування представників громад, членами яких є респонденти, опитані на четвертому етапі.

На шостому етапі здійснювалося опитування випускників ДБСТ і ПС, а також додаткові опитування вихованців дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

На сьомому етапі проводилися фокус-групові дискусії із співробітниками служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, батьками-вихователями та прийомними батьками, випускниками ДБСТ та ПС.

Метод відбору респондентів

Дослідницькою командою, крім зазначених критеріїв включення, були розроблені додаткові критерії відбору для кожної цільової групи.

1.Для опитування співробітників служб у справах дітей була створена система пріоритетів під час опитування. Так, при опитуванні респондентів даної цільової групи перевага надавалася фахівцям, які володіють інформацією і про ДБСТ і про ПС свого району. У випадку відсутності таких фахівців члени дослідницької команди мали опитати фахівців, які володіють інформацією лише про ДБСТ або ПС свого району. Якщо дані фахівці також були відсутні, перевага при опитуванні надавалася начальнику служби у справах дітей (або виконуючому обов'язки начальника) або, за його відсутності, заступнику начальника.
2.Для опитування співробітників центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді також використовувалася система пріоритетів. При опитуванні респондентів даної цільової групи перевага віддавалася співробітникам, які безпосередньо здійснюють соціальне супроводження ДБСТ та ПС у своєму районі. У випадку відсутності таких членів дослідницької команди мали опитати фахівців, які здійснюють соціальне супроводження лише ДБСТ або ПС. Якщо можливість опитати дану групу респондентів була відсутня, перевага при опитуванні надавалася директорам ЦСССДМ або виконуючим обов'язки директора.
3.Для опитування батьків-вихователів та прийомних батьків розроблено спеціальні квоти, які дозволяли охопити респондентів з різним досвідом роботи. Так, уся вибіркова сукупність даної цільової групи була поділена на три частини – респонденти з досвідом зайнятості у ДБСТ або ПС від 1 до 5 років включно; респонденти з досвідом зайнятості у ДБСТ або ПС більше ніж 5 і менше ніж 10 років; респонденти з досвідом зайнятості у ДБСТ або ПС 10 та більше років.

З метою отримання більш об'єктивної інформації про поточний стан справ у ДБСТ та ПС для опитування батьків-вихователів введено додаткові квоти за типом населеного пункту, в якому знаходиться ДБСТ або ПС (місто або село), а також за наявністю вихованців різних вікових груп – від 6 до 10 років, від 11 до 13 років, від 14 до 18 років та старше 18 років.

Усі зазначені квоти враховувалися при побудові окремої вибіркової сукупності для опитування батьків-вихователів і прийомних батьків, серед вихованців яких є діти-інваліди.

4.Для опитування вихованців ДБСТ та ПС також були розроблені квоти за типом поселення (місто або село), в якому знаходиться ДБСТ або ПС респондента, а також за віковими групами – від 14 до 15 років, від 16 до 17 років, від 18 до 19 років, від 20 до 23 років. При цьому в одному ДБСТ або ПС опитувався лише один вихованець. Перевага при опитуванні респондентів даної цільової групи надавалася дітям-інвалідам, за умови їх відповідності віковим квотам і квотам за типом поселення.
1. 5.Для співробітників громадських організацій, випускників ДБСТ та ПС, а також представників громад додаткові правила відбору не вводилися з огляду на достатність критеріїв включення.

[1] Згідно з даними Міністерства соціальної політики.

[2] Дані надано Міністерством соціальної політики.

Етичні засади дослідження

Етичні засади дослідження розроблені на базі кодексу професійної етики соціолога САУ та Гельсінської декларації етичних принципів для проведення досліджень. Дослідження базувалося на дотриманні етичних стандартів і захищало право учасників дослідження на конфіденційність. У ході проведення опитувань, члени дослідницької команди суворо дотримувалися базових етичних принципів опитувань громадян:

1. Повага до особистості.

2. Доброзичливість.

3. Справедливість.

4. Приватність.

5. Конфіденційність і захист.

6. Участь.

7. Інформована згода.

Кожна копія інструментарію дослідження містила «інформовану згоду», без отримання якої члени дослідницької команди не продовжували опитування респондента.

У ході польового етапу дослідження враховано специфіку цільових груп. Зважаючи на можливі психологічні травми серед вихованців ДБСТ та ПС, їм дозволялося проходити опитування у присутності батьків-вихователів, або прийомних батьків, за бажанням респондента. Під час опитування батьків-вихователів та прийомних батьків не вимагалася участь лише одного з них – респонденти могли відповідати на запитання анкети удвох або наодинці, відповідно до власного бажання.

З метою створення більш сприятливих умов для респондентів, опитування вихованців ДБСТ та ПС проводили лише ті члени дослідницької команди, які мали досвід опитування підлітків, а також пройшли інструктаж, на якому також розглядалися питання етичних засад проведення досліджень.

Реалізація польового етапу

Польовий етап дослідження проводився з 13 травня по 31 липня 2016 р. У ході польового етапу опитано 2127 респондентів, з них:

51 співробітник служб у справах дітей;
76 співробітників ЦСССДМ і ГО;
508 батьків-вихователів ДБСТ та прийомних батьків ПС;
1001 вихованець ДБСТ та ПС;
300 представників місцевих громад;
- 54 випускники ДБСТ та ПС;
137 випускників ДБСТ та ПС Дніпропетровської та Одеської областей.

Опитування здійснювали 165 інтерв’юерів постійно діючої мережі УІСД ім. Олександра Яременка. Перед початком опитування усі інтерв’юери були забезпечені посвідченнями, а також копіями листів підтримки від Міністерства соціальної політики України, що значно полегшувало встановлення контактів з потенційними респондентами.

У кожному з 25 регіонів було опитано 2 співробітники служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Виняток становила Донецька область – з огляду на особливості територіального розміщення ДБСТ та ПС, які були вимушені виїхати за межи території області, непідконтрольній українській владі, дослідницькою командою прийнято рішення про додаткове опитування одного співробітника служби у справах дітей та ЦСССДМ. Можливість проведення опитувань представників даних цільових груп забезпечувалася листами підтримки, які були підготовлені відповідними департаментами Міністерства соціальної політики України.

Особливістю опитування співробітників громадських організацій стало те, що не у всіх регіонах були наявні ГО, які працюють з ДБСТ та ПС. З огляду на необхідність дотримання вибіркової сукупності дослідження, прийнято рішення про проведення додаткових опитувань ГО у регіонах, де такі організації функціонували (табл. 1).

Таблиця 1.1

Розподіл респондентів, опитаних по анкетах № 1 та № 2 за областями

№	Область	Анкета № 1	Анкета № 2
№	Область	Працівники ССД	Працівники ЦСССДМ	Представники ГО
1	Вінницька	2	2	1
2	Волинська	2	2	1
3	Дніпропетровська	2	2	1
4	Донецька	3	3	немає ГО
5	Житомирська	2	2	немає ГО
6	Закарпатська	2	2	1
7	Запорізька	2	2	2
8	Івано-Франківська	2	2	1
9	Київська	2	2	1
10	м. Київ	2	2	2
11	Кіровоградська	2	2	1
12	Луганська	2	2	1
13	Львівська	2	2	1
14	Миколаївська	2	2	1
15	Одеська	2	2	2
16	Полтавська	2	2	немає ГО
17	Рівненська	2	2	1
18	Сумська	2	2	1
19	Тернопільська	2	2	1
20	Харківська	2	2	2
21	Херсонська	2	2	1
22	Хмельницька	2	2	немає ГО
23	Черкаська	2	2	1
24	Чернівецька	2	2	1
25	Чернігівська	2	2	1
Всього		51	51	25

Вибіркова сукупність для опитування батьків-вихователів і прийомних батьків враховувала співвідношення кількості дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в Україні[1], а також їх кількість у кожному регіоні. Оскільки на кінець 2015 р. в Україні функціонувало 939 ДБСТ та 3901 ПС[2], загальне співвідношення батьків-вихователів та прийомних батьків у структурі респондентів даної цільової групи становить 1:4 (табл. 1.2). Крім того, дослідницькою командою розроблено окремі квоти для опитування батьків-вихователів і прийомних батьків, які виховують дітей-інвалідів у кожному регіоні.

У ході опитування члени дослідницької команди активно співпрацювали з районними ССД та ЦСССДМ. Співробітники ЦСССДМ та ССД сприяли проведенню опитувань шляхом надання інформації про ДБСТ та ПС, які функціонують у межах їх району, а також брали участь у процесі досягнення домовленостей про проведення опитування з представниками цільової групи. У поодиноких випадках батьки-вихователі та прийомні батьки з недовірою ставилися до інтерв’юерів і домовленості про опитування не вдавалося досягти навіть за сприяння ССД та ЦСССДМ.

Загальний рівень досяжності респондентів під час опитувань становить 90,7% для батьків-вихователів та 97,8% для прийомних батьків.

Таблиця 1.2

Розподіл респондентів, опитаних за анкетами № 3 (ДБСТ) та № 3 (ПС) за областями

№	Область	Анкета № 3 (ДБСТ)	Анкета № 3 (ПС)	Разом
№	Область	Батьки-вихователі	Прийомні батьки	Разом
1	Вінницька	6	16	22
2	Волинська	2	9	11
3	Дніпропетровська	14	40	54
4	Донецька	4	22	26
5	Житомирська	3	20	23
6	Закарпатська	4	6	10
7	Запорізька	4	21	25
8	Івано-Франківська	1	9	10
9	Київська	7	11	18
10	м. Київ	1	5	6
11	Кіровоградська	6	22	28
12	Луганська	1	10	11
13	Львівська	4	11	15
14	Миколаївська	4	18	22
15	Одеська	5	23	28
16	Полтавська	5	17	22
17	Рівненська	3	6	9
18	Сумська	2	14	16
19	Тернопільська	1	14	15
20	Харківська	12	35	47
21	Херсонська	6	18	24
22	Хмельницька	4	13	17
23	Черкаська	4	14	18
24	Чернівецька	2	8	10
25	Чернігівська	2	19	21
Всього		107	401	508

Для проведення опитувань вихованців ДБСТ та ПС використано квоти за типом населеного пункту, а також за віком респондентів. При розробці вибіркової сукупності для даної цільової групи також враховувалася необхідність опитування дітей-інвалідів у ДБСТ та ПС, для яких були розроблені окремі квоти.

Враховуючи специфіку даної цільової групи, інтерв’юерами дотримувалися усі етичні вимоги до проведення опитувань серед дітей, навіть у випадках, коли вік респондента був більшим за 18 років. Респондентам дозволялося проходити опитування за присутності батьків-вихователів або прийомних батьків (у випадку, якщо цього бажав сам респондент). Водночас інтерв’юерами фіксувалися випадки, коли батьки-вихователі та прийомні батьки не дозволяли проводити опитування вихованців, обґрунтовуючи це імовірністю погіршення психологічного стану дітей після опитування, окремі складові якого стосувалися біологічних батьків і родичів.

Рівень досяжності респондентів даної цільової групи становив 95,9%. Загальна кількість опитаних за типом сімейної форми виховання та регіоном опитування наведена у таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Розподіл респондентів, опитаних за анкетою № 4 за типом сімейної форми виховання у розрізі областей

№	Область	Вихованці ДБСТ	Вихованці ПС	Разом
1	Вінницька	27	21	48
2	Волинська	11	13	24
3	Дніпропетровська	59	78	137
4	Донецька	19	23	42
5	Житомирська	18	28	46
6	Закарпатська	22	9	31
7	Запорізька	13	29	42
8	Івано-Франківська	4	9	13
9	Київська	36	15	51
10	м. Київ	6	3	9
11	Кіровоградська	21	32	53
12	Луганська	7	13	20
13	Львівська	17	12	29
14	Миколаївська	9	22	31
15	Одеська	16	34	50
16	Полтавська	14	27	41
17	Рівненська	16	11	27
18	Сумська	11	22	33
19	Тернопільська	6	14	20
20	Харківська	45	41	86
21	Херсонська	25	26	51
22	Хмельницька	9	19	28
23	Черкаська	22	16	38
24	Чернівецька	8	9	17
25	Чернігівська	8	26	34
Всього		449	552	1 001

У ході пошуку випускників ДБСТ та ПС для проведення опитувань члени дослідницької команди активно користувалися контактами, наданими батьками-вихователям та прийомними батьками випускників, а також даними центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Загальна кількість опитаних респондентів наведена у таблиці 1.4.

Важливою складовою опитування випускників ДБСТ та ПС був пошук та опитування осіб – представників цільової групи, які мають інвалідність. Незважаючи на те, що після досягнення 23-річного віку вихованець за будь-яких умов має вибувати з ДБСТ або ПС, членами дослідницької команди фіксувалися випадки, коли випускник, який має інвалідність продовжує проживати з батьками-вихователями та прийомними батьками після досягнення 23-річного віку.

Рівень досяжності респондентів у даній цільовій групі становив 90%.

Таблиця 1.4

Розподіл респондентів, опитаних за анкетою № 5 за типом сімейної форми виховання у розрізі областей

№	Область	Випускники ДБСТ	Випускники ПС	Разом
1	Вінницька	2	0	2
2	Волинська	1	1	2
3	Дніпропетровська	0	1	1
4	Донецька	0	2	2
5	Житомирська	1	2	3
6	Закарпатська	1	1	2
7	Запорізька	0	2	2
8	Івано-Франківська	2	1	3
9	Київська	0	3	3
10	м. Київ	2	0	2
11	Кіровоградська	1	1	2
12	Луганська	1	1	2
13	Львівська	1	1	2
14	Миколаївська	1	1	2
15	Одеська	1	1	2
16	Полтавська	0	2	2
17	Рівненська	1	1	2
18	Сумська	2	0	2
19	Тернопільська	1	1	2
20	Харківська	2	1	3
21	Херсонська	1	3	4
22	Хмельницька	1	1	2
23	Черкаська	0	2	2
24	Чернівецька	1	1	2
25	Чернігівська	0	1	1
Всього		23	31	54

У ході опитувань представників громад, до складу яких входять ДБСТ та ПС акцент робився на опитуваннях співробітників навчальних і медичних закладів. Під час підготовки до проведення опитувань членами дослідницької групи була висунута гіпотеза про те, що дані категорії представників громад володіють максимально повною інформацією про стан справ у ДБСТ та ПС, що належать до їх громади. Даний акцент дозволяв виявляти випадки жорстокого поводження з дітьми у ДБСТ та ПС. У ході дослідження дана гіпотеза цілком підтвердилася. Водночас при опитуванні інтерв’юерами відзначено низьку поінформованість представників громад про стан справ у ДБСТ та ПС.

Загальний рівень досяжності респондентів даної цільової групи становить 89,3%.

[1] Дані про кількість ДБСТ та ПС в Україні надані Міністерством соціальної політики України.

[2] Згідно з оперативними даними обласних Служб у правах дітей, наданих Міністерством соціальної політики України.

Крім того, в Дніпропетровський та Одеській областях здійснено пошук інформації про випускників 2010–2015 рр., складено списки випускників, опрацьовано 182 контакти по Дніпропетровській та 135 контактів по Одеській областях. У результаті пошуків проведено інтерв’ю та проаналізовано життєві історії 79 випускників з Дніпропетровської та 58 випускників з Одеської областей (табл. 1.6).

Таблиця 1.6

Кількість опрацьованих контактів випускників за типом форми виховання

	Форма виховання
	*ДБСТ*	ПС	*Загалом*
Дніпропетровська область
Опрацьовано контактів	132	50	182
Опитано випускників	65	14	79
Одеська область
Опрацьовано контактів	66	69	135
Опитано випускників	30	28	58

Ключові проблеми під час реалізації польового етапу дослідження

Незважаючи на активне сприяння у проведенні дослідження з боку співробітників районних служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, а також високий рівень досяжності респондентів у всіх цільових групах, у ході польового етапу дослідження інтерв’юери мали ряд проблем:

у певних регіонах (Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Чернігівській областях) виникали проблеми з пошуком ДБСТ та ПС, у яких перебували б вихованці старші за 14 років;
під час опитування випускників ДБСТ та ПС, які мають статус інвалідів, інтерв’юери зазначили, що частина потенційних респондентів даної групи продовжують проживати з батьками-вихователями та прийомними батьками по досягненню 23-річного віку, що не дозволяло проводити опитування даних осіб через невідповідність їх критеріям включення до дослідження;
при опитуванні представників громади зазначено, що частина респондентів не володіла інформацією про загальний стан справ у ДБСТ та ПС, які входять до складу їх громади, хоча могла представляти категорій сусідів ДБСТ або співробітників медичних, навчальних закладів;
Респонденти усіх цільових груп висловлювали занепокоєння питанням конфіденційності своїх відповідей і погоджувалися взяти участь в опитуванні лише після наполегливих запевнень з боку інтерв’юера та підтримки представника ССД або ЦСССДМ.

Обмеження отриманих даних

Враховуючи особливості дослідження, інтерв’юери зіткнулися з проблемами під час рекрутингу респондентів при опитуванні більшості зазначених польових груп. Усі дані про проблемні ситуації заносилися до звітів інтерв’юерів і регіональних організаторів та аналізувалися членами дослідницької команди УІСД ім. Олександра Яременка. За результатами аналізу можна виокремити такі обмеження у процесі рекрутингу респондентів:

Єдиним засобом, який дозволяв провести опитування респондентів серед співробітників служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді був лист підтримки від Міністерства соціальної політики України. При цьому, незважаючи на те, що дані листи підготовлені та направлені у регіони, інтерв’юери, звертаючись до районних ССД та ЦСССДМ після отримання інформації про відправку листів, отримували відповідь про те, що дані листи до районів не надходили. Враховуючи, що саме районні ССД та ЦСССДМ були ключовою ланкою рекрутингу респондентів усіх інших цільових груп, дана проблема вплинула на строки реалізації польового етапу.
Контактні дані батьків-вихователів та прийомних батьків отримувалися інтерв’юерами від співробітників служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. В поодиноких випадках співробітники ЦСССДМ наполягали на проведені опитувань на базі центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, а не за місцем знаходження ДБСТ або ПС, при цьому наполягаючи на своїй особистій участі у відборі респондентів. Така поведінка може бути пов’язана з бажанням приховати існування проблемних ДБСТ та ПС. Варто також зазначити, що існуюча база статистичних даних про ДБСТ та ПС надана Міністерством соціальної політики України не дозволяла інтерв’юерам пересвідчитися в тому, що ЦСССДМ або ССД надали контакти усіх ДБСТ та ПС в межах їх району, що зрештою могло вплинути на остаточні результати дослідження.
У ході проведення опитувань інтерв'юери неодноразово відмічали особисту зацікавленість співробітників ССД та ЦСССДМ міст та районів під час відбору потенційних респондентів. Зафіксовано випадки, коли названі особи намагалися завадити проведенню опитувань в окремих ДБСТ та ПС, які відповідали квотному завданню – шляхом вмовлянь, запевнень, що у інтерв'ю буде відмовлено.
Незважаючи на те, що респондентам серед вихованців ДБСТ та ПС надавалося право проходити опитування за присутності батьків-вихователів або прийомних батьків, інтерв’юерами зафіксовано випадки, коли самі батьки наполягали на своїй присутності під час опитування вихованця. Така поведінка дозволяє зробити припущення про опосередкований вплив батьків-вихователів і прийомних батьків на відповіді своїх вихованців, особливо щодо питань, які стосуються захисту прав дітей у ДБСТ та ПС.
Під час підготовки проведення опитувань випускників ДБСТ та ПС у Дніпропетровській та Одеській областях, члени дослідницької команди стикнулися з відсутністю акумульованої інформації про випускників ДБСТ та ПС у службах у справах дітей та центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді зазначених областей. Особисті дані випускників ДБСТ та ПС зберігалися лише в ССД та ЦСССДМ районного рівня. Час, витрачений на отримання даних про випускників, негативно вплинув на загальні строки проведення дослідження. Під час опитувань респондентів даної цільової групи інтерв’юери зазначили наявність розбіжностей між наданими даними та реальною ситуацією. У списки випускників були включені особи, які залишаються вихованцями ДБСТ або ПС та не досягли віку, достатнього для їх випуску. Крім того, траплялися випадки, коли завдяки контактним даним випускників, які надавали батьки-вихователі та прийомні батьки, знаходилися особи, які не були включені до загального списку, наданого обласними ССД.
Оскільки основним джерелом контактних даних випускників ДБСТ та ПС були безпосередньо батьки-вихователі та прийомні батьки, можна припустити, що у ході дослідження опитано більш соціально адаптовані та успішні випускники, що обмежує можливості у розповсюджені результатів проекту на усіх осіб, які випустилися з ДБСТ та ПС.
Після проведення опитувань дослідницька команда отримала інформацію про прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про дитячий будинок сімейного типу та Положення про прийомну сім’ю» від 22 липня 2016 р. № 458, що обмежує можливості до використання рекомендацій за результатами проведеного дослідження і потребує додаткового аналізу отриманих даних з огляду на внесені зміни.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ДБСТ ТА ПС В УКРАЇНІ

2.1. Соціально-демографічний портрет дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в Україні

Батьки-вихователі та прийомні батьки.

У ході дослідження загалом було опитано 508 респондентів, які є батьками-вихователями (107 респондентів) та прийомними батьками (401 респондент). Найбільші частки респондентів – мешканці сіл (43,5%, або 221 респондент, з яких 164 є прийомними батьками, 57 – батьками-вихователями) та мешканці міст районного значення (23,4%, або 119 респондентів, з яких 99 є прийомними батьками, 20 – батьками-вихователями; рис. 2.1.1).

граф1.JPG

Рис. 2.1.1. Тип поселення респондентів (у %, N=508) та окремо за категоріями ПС та ДБСТ (осіб, N=401 та 107)

Згідно з розподілом за статевою ознакою, більшість респондентів є представниками жіночої статі – 82% (у категорії ДБСТ – 74,8%, у категорії ПС – 84,0%). До найчисельнішої вікової групи (41–50 років) належить приблизно половина респондентів (50,6%). Ще у дві вікові категорії увійшли 20,3% (26–40 років) та 28,1% (50 років і більше) опитаних.

Половина (51,0%) серед батьків-вихователів та прийомних батьків мають досвід зайнятості у дитячих будинках сімейного типу від 5 до 10 років, третина (33,9%) респондентів – до 5 років, ще 14,8% – 10 років і більше (рис. 2.1.2). У розрізі ПС та БДСТ таке співвідношення є аналогічним, єдина особливість – дещо більша частка тих, хто має досвід до 5 років, серед прийомних батьків (143 респондента).

граф2.JPG

Дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї різняться за загальною кількістю дітей, що перебувають у них на вихованні (рис. 2.1.3): у першому випадку це найчастіше 5–10 вихованців, у другому – 1–4 дитини.

граф3.JPG

Рис. 2.1.3. Загальна кількість дітей у родині (у %, N=508) та окремо за категоріями ПС та ДБСТ (осіб, N=401 та 107)

Половина серед усіх респондентів даної категорії (51,6%, або 262 особи) зазначили, що в їхній сім’ї одночасно є і рідні діти та вихованці, 39,6% відповіли, що лише вихованці, 5,7% – лише вихованці з опікунами. Більш детально кількісний аналіз складу ДБСТ та ПС показано на рисунку 2.1.4.

граф4.JPG

Рис. 2.1.4. Розподіл за кількістю рідних дітей, вихованців та вихованців з опікунами у ДБСТ/ПС (у %, N=508)

Якщо розглянути кількісний склад за типом сімейної форми виховання, то можна констатувати, що ДБСТ та ПС майже не відрізняються за кількістю рідних дітей у родині та за кількістю вихованців з опікунами, тобто частки ДБСТ та ПС, що мають ту чи іншу кількість таких дітей є однаковими. Отже, більша загальна кількість дітей у ДБСТ визначається більшою кількістю саме вихованців.

Найменша частка опитаних (як серед батьків-вихователів, так і серед прийомних батьків) відповіли, що мають дітей до 6 років (рис. 2.1.5). У цілому така частка становить 21,7%, однак серед ДБСТ вона є помітно більшою – 30,8% проти 19,2% серед ПС. Майже усі ДБСТ мають у своєму складі дітей у вікових категоріях від 6 до 13 років та від 14 до 17 років (відповідно, 96,3% та 92,5%). Наявність у ДБСТ дітей різного віку пояснюється більшою загальною кількістю вихованців, ніж у ПС.

граф5.JPG

У цілому 24,0% респондентів відповіли, що серед їх вихованців є діти-інваліди. У розрізі типу сімейної форми виховання – це 52,3% (або 56 із 107 осіб) серед батьків-вихователів та 16,5% (або 66 з 401 особи) серед прийомних батьків.

Розподіл респондентів за відповідями на запитання про тип сім’ї свідчить про те, що переважна більшість ДБСТ та ПС є сім’ями з батьком та матір’ю, які перебувають в офіційному шлюбі (загалом 77,2%; рис. 2.1.6).

граф6.JPG

Цілком зрозуміло, що дитячі будинки сімейного типу, як правило, характеризуються більшою кількістю вихованців у межах однієї житлової площі – 11 та більше осіб проживають в одному будинку, або квартирі в половині досліджених випадків і лише в одному випадку було даний показник становив 2–5 осіб (рис. 2.1.7). Водночас саме така кількість співмешканців найчастіше характерна для прийомних сімей (на це вказали 250 респондентів із 401 даної категорії); 6–10 осіб є посереднім показником, що доволі часто зустрічається як серед ДБСТ, так і серед ПС.

граф7.JPG

Вихованці ДБСТ та ПС.

Загалом було опитано 1001 вихованця ДБСТ (44,9%) та ПС (55,1%). Серед них частка хлопців становить 46,2%, дівчат – 53,8%. Вікова структура респондентів цієї категорії характеризується найбільшими та приблизно рівними частками опитаних віком 14 років (23,1%), 15 років (22,6%) та 16 років (22,6%; рис. 2.1.8). Частка 17-річних вихованців ДБСТ та ПС становить 14,5%. Що стосується повнолітніх респондентів віком 18–23 роки включно, то загалом їх відсоток серед опитаних становить 17,3%.

граф8.JPG

Згідно з даними опитування, третина вихованців є дітьми сиротами (32,2%), решта 67,8% – це діти, позбавлені батьківського піклування (дітей-сиріт дещо більше серед вихованців ПС – 34,2% проти 29,6%, дітей, позбавлених батьківського піклування більше серед ДБСТ – 70,4% проти 65,8 ). Крім того, 7,0% серед опитаних вихованців ДБСТ та ПС мають вади розвитку (серед ДБСТ – 7,6%, або 34 особи; серед ПС – 6,5%, або 36 осіб).

Майже половина респондентів (45,2%) проживає у селах, а ще 14,0% – у селищах міського типу (рис. 2.1.9). Крім того, приблизно кожен 5 респондент мешкає у місті районного значення (21,1%), 9,7% є мешканцями міст, 10,1% – мешканцями обласних центрів.

граф9.JPG

Більшість опитаних проживають у сім’ях з батьком та матір’ю – 41,6% у ПС та 36,9% у ДБСТ, тоді як у неповних сім’ях (з одним із батьків) перебувають, відповідно, 13,6% та 8,0% респондентів (рис. 2.1.10).

граф10.JPG

Найбільша частка вихованців зазначили, що включно з ними у квартирі/будинку проживають 6–10 осіб (40,7% загалом, 53,2% серед вихованців ДБСТ і 30,7% серед вихованців ПС). Більше третини вказали діапазон 2–5 осіб (37,7%; рис. 2.1.11 ). Це характерно для прийомних сімей (67,5% проти лише 0,9% серед вихованців ДБСТ). Кожен другий вихованець ДБСТ відповів, що проживає у помешканні, де крім нього проживають щонайменше ще 10 осіб (45,9%), тоді як прийомних сімей з такою кількістю

граф11.JPG

У цілому майже половина опитаних вихованців вказали, що мешкають разом з рідними дітьми своїх батьків-вихователів. Дещо частіше про це зазначають вихованці ДБСТ. Найчастіше у складі ПС/ДБСТ є 1–2 біологічні дитини батьків (рис. 2.1.12).

граф12.JPG

Розподіл респондентів за кількістю прийомних дітей, з якими вони проживають в одній квартирі/будинку, виявив значні розбіжності між ДБСТ і ПС (рис. 2.1.13). 75,3% серед вихованців ДБСТ відповіли, що мешкають разом із 6 іншими дітьми або більше і лише 2,4% вихованців ПС також зазначили про таку ж кількість співмешканців. При цьому 9,2% опитаних зазначили, що серед вихованців, з якими вони мешкають, є діти-інваліди (як правило 1 така дитина). Про це зазначила дещо більша частка вихованців ДБСТ (14,2% проти 5,1% серед вихованців ПС).

граф13.JPG

Випускники ДБСТ та ПС.

У цілому опитано 54 випускника сімейних форм влаштування, з яких 23 особи є випускниками ДБСТ і 31 особа є випускниками ПС. Кількісний розподіл опитаних за типом населеного пункту подано на рисунку 2.1.14. Зауважимо, що половина випускників ДБСТ (52,2%) проживають в обласному центрі та містах обласного значення, тоді як для випускників ПС відповідний показник становить 29,1%.

граф14.JPG

У розподілі опитаних випускників сімейних форм влаштування за статтю та віком переважають жінки (36 опитаних) та особи віком 19–22 роки (рис. 2.1.15). Троє з 32 респондентів віком 19–22 роки мають статус інваліда, ще двоє – у віковій категорії 23 роки та більше.

граф15.JPG

Майже половина респондентів цієї категорії (24 особи) стали випускниками у 2015 р. і ще 12 осіб – роком раніше (рис. 2.1.16).

граф16.JPG

Найбільша кількість випускників перебували у сімейній формі виховання протягом 8 років (10 осіб), 7 років (9 осіб) та 6 років (7 осіб; рис 2.1.17).

граф17.JPG

Загалом п’ятеро випускників відповіли, що проживали разом з іншими прийомними дітьми від 0 до 3 років (у двох випадках дітей цього віку в сім’ї було двоє, у решті – 1). З дітьми віком 4–6 років проживали 14 із 54 респондентів (так само кількість дітей цього віку становила 1 або 2). Разом з іншими прийомними дітьми старших вікових груп мешкали: 40 респондентів з дітьми 7–13 років, 47 респондентів з дітьми 14–17 років, 32 респондента з вихованцями віком 18–23 роки. Лише декілька респондентів зазначили, що жили разом з іншими вихованцями, що мають інвалідність (переважно це одна, рідше – 2 такі дитини у сім’ї).

Згідно з результатами опитування, 24 випускники проживали разом з біологічними дітьми батьків-вихователів: 4 випускники зазначили про наявність таких співмешканців віком 0–3 роки, 6 випускників проживали з дітьми 4–6 років, 10 випускників – з дітьми 7–13 років, 8 випускників – з дітьми 14–17 років, 11 випускників – з рідними дітьми віком 18–23 роки.

2.2. Характеристика економічного забезпечення функціонування ДБСТ та ПС

Співробітники служби у справах дітей оцінюють поточний рівень державного фінансування ДБСТ, переважно як достатній. До своїх відповідей експерти також додають, що таке фінансування здійснюється своєчасно і в повному обсязі. Крім того, опитані звертають увагу на проблему в отриманні ДБСТ субсидій на житлово-комунальні послуги (у зв’язку з підвищенням їх вартості). За словами експертів, ця проблема зараз на стадії врегулювання (йдеться про можливість не враховувати виплати на дітей при розрахунку субсидій).