ЩО Б НЕ СТАЛОСЬ, НЕ ПОХИТНИСЬ, НЕ ВТРАТЬ СВОЄЇ ВІРИ!

Приморський РЦСССДМ

Травень, 2012р.

Велика чарівна країна, з якої приходять усі люди, та в яку ніколи не можна повернутись назад, зветься Дитинством. І дарує нам в тій країні тепло й ласку найдорожча в світі людина — Мати. Це вона береже, пестить, ростить своє дитя. Її любов має початок та не має кінця. А коли це зовсім навпаки це дуже страшно, тому що насилля, зрада з боку найріднішої людини не можна пережити.
У травні 2012 року до Приморського районного центру соціальних служб надійшло повідомлення від служби у справах дітей та відділу у справах сім’ї, молоді та спорту Приморської районної державної адміністрації, в якому йшла мова про сім’ю, яка мешкає в с. Преслав, де було вчинено насилля над дитиною.

Олександра приїхала до школи – інтернату разом зі своєю малолітньою донькою щоб забрати свого сина Павла. Вихователі віддали дитину матері. Того ж дня мешканці села бачили як жінка, знаходячись на зупинці автобуса з двома малолітніми дітьми та перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, наносила малолітньому Павлу удари по обличчю, схопивши за шию, намагалась задушити хлопчика. На зауваження працівників Преславської школи – інтернату, мешканців села та представників служби у справах дітей, які виїхали з метою з’ясування даної ситуації, не реагувала, тільки висловлювалась нецензурною лайкою та погрожувала фізичною розправою.
Після отримання повідомлення спеціалісти центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді виїхали на інспектування даної сім’ї разом з секретарем та головою сільської ради. Ознайомившись з умовами проживання, комісією було зроблено такий висновок: в домі все стареньке, але все чисте і охайне, діти доглянуті. Перше враження від усього побаченого було таким, що мати дуже знервована, агресивна, син над яким вчинила насилля наляканий. Для вирішення проблеми, що дозволить родині в подальшому нормалізувати становище, треба було поспілкуватися з Олександрою та її сином Павлом. На питання чи мати його б’є хлопчик це заперечував. Павло любить свою маму і тому говорив не правду, покриваючи її дії. Дитина не розуміє, що побивши його, мати скоїла насилля. Павло вважає, якщо мати б’є, то він завинив перед нею. Адже мати найрідніша для нього людина яка не може його скривдити. Поспілкувавшись з Олександрою стало зрозуміло, що її дратують любі його витівки, адже він не такий як інші діти, тому що в нього діагноз розумова відсталість легкого ступеня, що жінка дуже стомилась від усієї хатньої роботи, дуже потребує розуміння та підтримки, і вкрай необхідно щоб її хтось зрозумів, порадив, потурбувався.
Першочерговими діями спеціалістів стало надання психологічної підтримки дитині, яка постраждала від насилля та корегування поведінки жінки.
Результати соціального супроводу сім’ї були набагато кращі ніж очікувались: Павло за термін соціального супроводу змінився з наляканого хлопчиська в рівноважену дитину, а мати усвідомила, що вона проявляє насилля над дитиною і що може нести за це відповідальність.
Постійно спеціалістом центру надається психологічна підтримка сину Павлу, матері та іншим членам сім’ї, а також ряд інформаційних послуг та консультацій з різних питань. Завдяки підтримці центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і щирій турботі про родину відносини в сім'ї налагоджені.
Моніторингове інспектування показало, що життєві кризи жінка подолала, але за проханням самої Олександри супровід сім’ї продовжується.
Впродовж усього супроводу Олександра охоче співпрацює, постійно інформує про взаємовідношення у сім’ї. На щастя подібних ситуацій більше не повторювалось. Мати кардинально змінилась, стала набагато спокійніше, стриманіше, чуйніше і вона дуже вдячна за те, що про неї піклуються.
За цей період Олександра почала займатися підсобним господарством. Купила кіз, птицю (курей, гусей, качок). Зробила ремонт у домі. Підготувала продукти на зиму. Почала більше приділяти уваги дітям, Павла частіше забирає зі школи – інтернату, разом з ними вчить уроки, молодшу доньку Діану готує до першого класу. Майже всі діти ходять на різноманітні позашкільні гуртки.
Коли ми кожен раз спілкуємось, вона каже: « Дякую за те, що ви вчасно вказали мені на вірний шлях. Як багато грошей та часу втратила, тому що часто зловживала алкогольними напоями та не приділяла достатньо уваги своїй сім’ї. У мене мов очі відкрилися по новому, багато значить моральна, соціально-психологічна підтримка».
Ми допомагаємо порадами і найголовніше, що жінка прислухається і виконує всі рекомендації спеціаліста Центру. «Не зважаючи на те, що через місяць соціальний супровід закінчується, я буду дзвонити, приходити у гості та розповідати про сімейні відносини»,- говорить Олександра.
Усі мають зрозуміти, що життя, прожите лише для себе, осібно — то порох, що розвіється безслідно. Лише стремління до сяйва високих ідеалів добра, справедливості, прагнення допомогти людям, бути їм потрібним, бути справедливим — ось що робить людину значною. На життєвому шляху, на жаль, є безліч перешкод, випробувань. І саме тоді людині потрібна віра, що її врятовує від помилок і допомагає знайти правильний вихід із скрутних ситуацій.
Людина повинна навчатися радіти життю й дарувати радість іншим. Це повинно стати природним прагненням людини, її звичкою.
Треба жити так, щоб колись, згадуючи минулі роки, можна було сказати дітям і онукам, що прожиті вони не даремно, що тобі не соромно за них.
Підсумовуючи вище зазначене варто сказати, що найголовніша нагорода для спеціалістів – це сяючи очі матері, дітей та слова подяки, які звучать так щиро.

Приморський РЦСССДМ