Життя прожити – не поле перейти

Оріхівський РЦСССДМ

Жовтень, 2015р.

Протягом свого життя людина переживає як безліч радісних моментів, так і велику кількість неприємних ситуацій. Ніхто з нас не застрахований від страждань, гірких сліз та горя.

Так нелегка доля спіткала одну молоду жінку. У свої 28 років Наталя пережила багато гірких моментів. Сімейне життя у першому шлюбі не склалося, проте від нього залишився яскравий промінець – синочок Сергійко, якому мати віддавала всю свою любов. Згодом на життєвому шляху Наталі зустрівся добрий та веселий юнак. Молоді люди покохали один одного. Петро ставився до малого Сергійка як до рідного сина. Згодом пара одружилася.

Так склалося, що молода сім’я мусила переїхати до батьків Петра. Наталі було дуже важко покидати рідний Миколаїв. У жінки почалося нове життя у родині свекрухи та свекра. Згодом у молодої пари народилася донечка Віка, яку обожнювала вся родина. Здавалося б, сумувати не було причин, але стосунки свекрухи та невістки були не найкращими. Все частіше свекруха повторювала Петрові, що Сергійко йому не рідний син, купувала солодощі лише рідній онучці.

Петро став усе частіше заглядати до чарки, а мати звинувачувала у всьому Наталю. Свекруха почала повністю контролювати життя молодої сім’ї, зокрема їхній сімейний бюджет. Дитячі гроші видавала Наталі по копійці. Одного весняного дня в сім’ю прийшло велике горе – Петро покінчив життя самогубством. Ніхто не знає, з якими думками він це коїв. Наталя була безпорадна. Вона звернулася до фахівця із соціальної роботи. Відразу почала проводитися робота по підготовці документів для оформлення пенсії по втраті годувальника. Проводилася психологічна підтримка молодої матері. Ситуація ускладнилася ще більше, коли Наталя дізналася, що вагітна. Її стан був пригнічений. Спільне горе не поріднило свекруху та невістку. Свекруха в усьому звинувачувала Наталю, змушувала вдома її тяжко працювати (на Наталиних плечах було господарство, город, двоє маленьких діток та сліпа сестра покійного Петра).

Фахівцем із соціальної роботи проводилися бесіди з батьками Петра з метою поліпшення відносин у родині. На жаль, доля підготувала Наталі ще одне випробування – вона втратила дитину. Знову біль і втрата. Фахівець усіляко допомагав жінці, іноді навіть простою бесідою «по душам». Дуже важко було Наталі прийняти якесь рішення щодо подальшого життя. З одного боку, повертатися у рідний Миколаїв було нікуди – мати тяжко хворіла й жила у маленькому будиночку з рідними сестрою та братом Наталі і їхніми сім’ями, з іншого – свекруха не давала спокою, постійно повторюючи, що не віддасть їй маленьку Віку, відбирала гроші й принижувала Сергійка. Наталя не хотіла вести з нею «відкриту війну», не хотіла, щоб про її ситуацію знали знайомі, родичі. Фахівцем із соціальної роботи з Наталею було проведено безліч зустрічей, здійснено велику кількість телефонних дзвінків, надано їй кількість корисних порад. Поступово молода жінка ставала впевненішою в собі, вже вміла і знала, як захистити себе від свекрухи. Згодом Наталя прийняла рішення повернутися в рідне місто. Складним був від’їзд родини. Свекруха не хотіла віддавати Наталі свою рідну онучку.

Зараз молода жінка у Миколаєві, у рідній домівці. Нещодавно фахівець із соціальної роботи відвідав Наталю з дітьми. На момент відвідування в будинку було чисто та прибрано. Діти забезпечені всім необхідним (одягом, постільною білизною, продуктами харчування, розвиваючими іграшками) в достатній кількості. Діти мають окремі спальні місця. Але в кімнаті, де проживає сім’я, проживає також її сестра з дітьми. Жінка повідомила, що в найближчому майбутньому зніматиме орендоване житло. В її голосі вже з’явилася впевненість та надія. Хочеться вірити, що в житті Наталі та її дітей більше ніколи не буде болю.