Доля однієї родини

Веселівський РЦСССДМ

Листопад, 2013р.

«Життя прожити – не поле перейти». Так говорить народна мудрість. Бо воно справді так. За своє життя кожна людина переживає і радість перемог, і перше кохання, і гіркоту невдач, розлук, втрату близьких людей. Як не прикро це усвідомлювати, але в більшій кількості наше життя складається з чорної смуги і коли з’являється промінь світла, кожен намагається подовжити цю мить якнайдовше. Вже не перший рік трапляється так, що кожен прожитий день – це випробування то на людяність, то на моральність, то на витривалість.
Саме таке нелегке життя випало на долю однієї родини. На перший погляд здавалося все звичайним у сім’ї Світлани Дмитрівни. Світлана завжди намагалася зберегти теплі стосунки в родині, забезпечити дітлахів не тільки своєю материнською любов’ю а й комфортними умовами проживання. Але не завжди виходило: рано залишилася без чоловіка, сама виховувала сина Івана, донечок Наталію та Вікторію, онуків Дениса і Микитку.

Фахівець із соціальної роботи не залишив поза увагою цю родину, намагаючись допомогти у важкій життєвій ситуації постійно підтримувала зв’язок з членами родини, надавала різного виду консультації, поради, підбадьорювала добрим словом.
За сприянням фахівця доньку Наталію працевлаштовано, що дозволило покращити матеріальне становище родини. Але, смерть близької людини, залишила відбиток не тільки в серцях рідних, а й дуже вплинула на психічний стан доньки Наталії, дівчина тяжко захворіла і потребувала вже медичного втручання. Навіть уявити не можливо скільки болю на той час витримало материнське серце. Намагаючись покращити стан здоров’я та з метою надання психологічної підтримки сім’ю взято під соціальний супровід. Вжито безліч заходів, спільними зусиллями із суб’єктами соціальної роботи вдалося забезпечити медичне обстеження та значно покращити стан здоров’я Наталі.
І ось начебто доля посміхнулася цій родині. Наталя зважилася мати свою власну щасливу сім’ю, народжує чудову донечку, нарешті радість оточила всю велику родину. Але, хвороба Наталії знову нагадує про себе, все частіше та частіше.
Як говорить прислів'я «Беда не приходит одна», так трапилось і з нашою родиною. Справжнє випробування чекало попереду. Грудневим морозним днем раптово старша донька Вікторія потрапляє у відділення реанімації та інтенсивної терапії центральної районної лікарні, з діагнозом вірусний менінгоенцефаліт, що у наслідок спричиняє мозкову кому. На лікування потрібні не маленькі кошти, яких родина не мала. Добре що світ не без добрих людей, фахівцем центру проведена масштабна робота по залученню спонсорської допомоги. Світлана Дмитрівна навіть не уявляла, що хтось може безкорисливо допомагати. Не зважаючи на зусилля Вікторію не вдалося врятувати, в лютому 2013-го року вона помирає, два синочки залишилися сиротами. Тяжке випробування випало на долю цієї дружньої та роботящої родини. В такі моменти хочеться допомогти та підтримати, адже добре розумієш, що морально це пережити дуже важко. Тому фахівець не залишає родину на одинці і продовжує роботу з сім’єю, адже соціальний працівник це не тільки професія, а й поклик душі. І саме цей поклик знову і знову надихає на плідну роботу – рятувати, вчити, примирювати, любити, допомагати.