Лише сімнадцять

Бердянський РЦСССДМ

Листопад, 2013р.

Лише сімнадцять, здається життя таке коротке, а хочеться встигнути так багато. Перше побачення, квіти, здається, що це кохання назавжди.
Любити вічно, не зраджувати, берегти, «пилинки здувати», але це виявилися лише обіцянки.
Коли когось кохаєш – ця людина стає центром твого життя. Його увага, залицяння, дорогі подарунки здаються особливими та безцінними, тим паче, коли ти з багатодітної сім’ї, де батьки працюють з ранку до пізньої ночі, стараючись заробити хоч якусь копійчину для своїх дітей.
Не завжди після чорної полоси наступає біла, вона може тягнутися довше ніж ми можемо собі уявити. Ганна дізнавшись що завагітніла, вважала, що тепер вони з коханим одружаться і їх сім’я стане найщасливішою.

Не так сталося, як хотілося, дізнавшись про дитину, хлопець сказав що ще не готовий «втрачати свободу», а бути батьком тим паче.
Ці слова наче грім серед ясного неба пролунали для Ганни, куди йти з дитиною в 17 років, лише до матері та сестер, які завжди готові прийняти тебе і коли в тебе радість, і коли біда. За такої підтримки, дівчина вирішила народжувати. Новонароджену вирішили назвати Олександра.
Дівчинці вже два роки, за цей час рідний батько не зважився навіть зателефонувати, не кажучи вже про фінансову підтримку доньки. Дитину виховувала бабуся, доки мама працювала на трьох роботах для того щоб її донька ні в чому не мала потреби.
На весіллі сестри, Ганна познайомилася з чоловіком, який всіма можливими й неможливими способами намагався привернути увагу жінки, і як з’ясувалося вже не один рік.
Через рік відносин, пара вирішила жити разом, але причиною сварок стала донька Ганни Олександра. Чоловік зовсім не знаходив спільної мови з дитиною, постійно сварив, а згодом навіть перестав звертати на неї увагу.
Ганні було тяжко на серці. Адже вона вважала що нарешті зустріла того, хто хотів стати її сім’єю, того, чиє кохання нарешті не приносить їй біль і страждання. Але і «рідну кров» вона теж не могла покинути.
Ганна завагітніла вдруге. Вирішила не говорити чоловікові, і прийняла гірке рішення, зробити аборт. Іншого вибору не було, якщо Микола не зміг знайти спільної мови з однією дитиною, то з двома тим паче не знайде. Ганна вирішила позбутися ненародженої дитини і також через те, щоб не повторити давню болючу рану, від якої й досі болить серце.
Під час розмови з подругами, жінка дізналася про Бердянський міський ЦСССДМ, і вирішила звернутися по допомогу. Ганну та її сім’ю було взято під соціальний супровід. Після довгої роботи фахівця із соціальної роботи, Микола почав тепліше та спокійніше ставитися до Олександри. «Бувають вечори, коли в нашій квартирі нарешті лунає дитячий сміх, - розповідає Ганна, – а одного разу, коли чоловік читав казку доньці, вона сказала «Добраніч тату» і поцілувала його в щічку, він розплакався.»
Почалися розмови про другу дитину, Микола називав Олександру донею, а вона його татом. І одного дня після роботи, на Ганну чекав сюрприз. Вся квартира була прикрашена повітряними кульками, а на кухні на жінку чекала романтична вечеря при свічках. Того вечора Микола зробив пропозицію Ганні, і вона розповіла йому що чекає дитину.
На подив і страх дівчини, чоловік був дуже щасливий, і почав обдзвонювати всіх своїх знайомих, розповідаючи що скоро стане татом.
Через декілька місяців, в їхню родину знову прийшла біда. Ганна потрапила до лікарні із загрозою втратити дитину. Микола провідував наречену кожного дня, весілля довелося відкласти на невизначений час. Пробувши в лікарні 3 місяці, попри боротьбу і бажання зберегти дитину, її щастя було втрачено.
Знову втрата і біль, але цього разу її є кому підтримати, а Микола не полишає надію ще раз стати батьком.
На цьому наша історія не закінчується. Фахівець Центру продовжує роботу з сім’єю Ганни та Миколи.