Страх за здоров'я дитини

Бердянський МЦСССДМ

Листопад, 2014р.

До БМЦСССДМ надійшов телефонний дзвінок від жінки, яка невпевненим голосом, відривісто, підбираючи слова, благала про допомогу. Вона не знала з чого почати та як розповісти про свою біду, адже радянське виховання накладало своєрідне табу на те, щоб у когось просити допомоги, тим більше, якщо її потребують твої близькі. Жінці було ніяково, але вона твердо вирішила допомогти своїй дочці, усвідомлюючи необхідність втручання професіоналів у їх неоднозначну життєву ситуацію. Розгублена матір розповідала про страх за здоров’я своєї дитини.

Вона повідала, що донька, якій 13 років, стала замкнутою, роздратованою, на всі материні спроби довідатися про причини такої поведінки відповідала самими грубощами. Однак материнське серце не знало спокою, і після чергового намагання дізнатися в доньки про те, що з нею сталося, дівчинка скупо розповіла про свої страждання. Виявилося, що у школі над нею знущаються старшокласники, погрожуючи фізичним насиллям. Стурбована матір нічого більше не змогла дізнатися, і не на жарт перелякавшись за моральне та фізичне здоров’я донечки, звернулася по допомогу.

Співробітник Центру негайно почала діяти, адже кожна хвилина могла бути вирішальною. При першій зустрічі зі школяркою фахівцю із соціальної роботи треба було встановити зв’язок із дівчиною, потоваришувати з нею, пересвідчитись в тому, що прийшла не задля того, щоб її вчити життю, а допомогти подолати та переступити труднощі, які постали на її дорозі. Зробити це було важко, бо переконати дитину, яка проходить складний етап «дорослішання», що ти – чужа людина – є другом, перед яким треба розкрити душу та розповісти найпотаємніше, таке, що й рідній матері волів би не розказувати, справа не з легких. Але фахівець з соціальної роботи знайшла потрібні слова, і школярка, для якої весь світ був ворогом, котрий приносив їй самі страждання, розповіла про все те, що так бентежило дівоче серце: і про складні стосунки з матір’ю через її цивільного чоловіка, і про важкі взаємини дівчини з однолітками, і про той страх перед старшокласниками, які вибрали її як жертву свого статевого дозрівання, але, на щастя, ніякого фізичного насилля над безпорадною дитиною ще не скоїли, обмежившись тільки залякуванням і моральним знущанням, які за статистикою, на жаль, нерідко призводять до фатальних наслідків. Фахівець із соціальної роботи була приголомшена почутим – допомогти дівчині, яка опинилася на роздоріжжі, було не роботою, а обов’язком. По-перше, треба було звільнити дівчину від страху за своє життя. Точкою відліку повернення дитини до нормальної реальності була школа. Однак необхідно було зробити все так, щоб не нашкодити школярці. Було проведено роботу з директором та соціальним робітником школи, бо хто як не вони найближчі спостерігачі життя учнів. Викликали старшокласників, які були причетні до душевного спустошення дівчинки, та провели роз’яснюючі заходи щодо карного апарату Кримінального кодексу, наголошували на моральних аспектах справи тощо. На щастя, ця робота не була марною – постраждалу дівчинку залишили у спокої, звівши нанівець будь-які контакти з нею. Наступним етапом фахівця із соціальної роботи було налагодження стосунків між матір’ю та донькою. Коли працівник Центру говорила з жінкою про те, як не вистачає її доньці простої материнської уваги, спілкування, що не будь жінка так заглиблена у своє особисте життя, усього цього могло б і не статися, збентежена мати не могла повірити в це. Вона ж так старалася усе своє життя, щоб її донечці всього вистачало, щоб вона була нагодована, вдягнена, взута не гірше за інших, вона так втомлювалася на роботі, намагаючись заробити грошей, щоб хватало на проживання… І, дійсно, за цією гонитвою жінка зовсім забула, коли в останній раз вона цікавилася в доньки про справи у школі, про її захоплення, мрії…

Настало літо: довгоочікувані канікули, сонце, море, відпочинок. Так не хочеться цю швидкоплинну пору згаяти! От і життя наших героїв наповнилося яскравими фарбами. Жінка змінила роботу, налагодила стосунки зі своєю донькою. Дівчина залюбки допомагає матері по господарству, не бажаючи згадувати той змарнований час, коли вони з рідною ненькою майже не спілкувались, не розуміли одне одного. Крім того, під час супроводу соціальний фахівець виявила талант дівчини до малювання. На жаль, влітку багато творчих гуртків не працює, але соціальний робітник домовилася зі школяркою, що вони у вересні обов’язково підуть до Центру юнацької творчості та відкриють ще одну сторінку життя, в якій не буде місця страхові та недомовленості. І тепер ми точно знаємо, що прийде ще одна весна, яка буде зовсім інша за попередню.